7- Винайдення Росії
дав цареве бажання повернути втрачені землі, особисту образу, якої завдав цареві шведський губернатор Риги, та змову західних держав, які хотіли запобігти зростанню військової могутности Росії. Цар, схвалюючи таку інтерпретацію причин війни, пізніше написав, що « решта народів політику мають, щоби підтримувати рівновагу сил між своїх сусідів, а надто щоби нас не допускати до світла розуму в усіх справах, а насамперед військових » 125. Якщо перші дві причини, що їх навів Шафіров, мають паралелі в московських претензіях XVII століття на вотчину царя та в потребі відплатити за образи його чести( обидві в певний спосіб фігурували в контексті Переяславської угоди), то третій аргумент ґрунтується на зовсім інакших міркуваннях, адже зраджує знайомство з європейськими ідеями про баланс сил і постулює право кожної нації здобувати знання та виступати проти тих, хто змовляється, щоб перешкодити їй у цьому. Зрозуміло, що цар відчиняв вікно в Европу і намагався принести в Росію європейське експертне знання та мислення не для того, щоби підпорядкувати Росію Заходові, а навпаки, щоб зробити її рівною серед рівних, поряд із іншими націями Европи. Як писав у спогадах посланець Петра до Стамбула Іван Нєплюєв, « сей монарх вітчизну нашу зробив сумірною з іншими, навчив знати, що і ми люди » 126.
Російську імперію, яку задумав і будував Пьотр, не планували як багатоетнічну співдружність. Вона мала тішити гонор її правителя, задовольняти його військові звитяги і територіяльні здобутки, засвідчувати високий статус Росії в ієрархії європейських націй та спільне добро її народу, який залишався безправним підданцем того ж таки царя. Такий задум не заважав « націоналізації » володінь імператора, ба навіть сприяв їй. Разом із військовими знаннями Захід експортував до Росії поняття нації, вітчизни та спільного добра. Московія перетворювалася на національно визначену імперію, що відобразилося в офіційному дискурсі епохи. Цей дискурс зародився в досвіді та думці київських учених, його було пристосовано до політичних традицій Московії( які робили наголос на династії та державі) і відточено в перебігу безпосередньої та затяжної конфронтації із Заходом. Він пропонував підданцям нову ідентичність новопроголошеної імперії.
125 Погосян, Петр I, с. 278; пор.: с. 272. 126 Ключевский, Сочинения, т. VIII, Исследования, рецензии, речи( 1890-1905), Москва,
1959? с. 349( англ. пер. цит. за: Tolz, Russia, с. 23).
3 2 0