Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 332

Російська імперія
доручив Сенату виконати це завдання. Титул ратифікувала не церква, яка
коронувала та помазувала кожного нового правителя до кінця XVII століт­
тя, а світський орган влади. Пьотр зробив великий внесок у секуляриза­
цію російської держави, скасувавши сан патріярха і беззастережно підпо­
рядкувавши Церкву державі відповідно до Пр окоповичевого «Духовного
реґламенту» (1721). Він також доклав чималих зусиль, аби секуляризувати
свій двір і суспільство загалом, упровадивши новий, переважно світський і
зорієнтований на династію офіційний календар замість переважно релігій­
ного календаря своїх попередників. Утім, особисто сам Пьотр був людиною
побожною. Згадки про Бога та Божу волю й ласку однаково часто фігуру­
ють у його приватному листуванні, офіційних документах і заявах, а укази
вимагали від населення відвідувати церкву щонеділі та на великі свята, а
також регулярно сповідатися.
Із другого боку, за царювання Петра релігія загалом і православ’я зо­
крема зникають зі списку чільних ознак, які визначають російську іден­
тичність супроти чужоземців123. Петрові насправді доводилося стримува­
ти своїх вишколених у Києві ідеологів, які намагалися подавати не тільки
справу Мазепи, а всю війну зі Швецією в релігійному світлі. Він запропо­
нував правки до тексту Виправи на честь Полтавської перемоги авторства
згадуваного вже тут вихідця з Києва Теофілакта Лопатинського, який зі­
ставляв Пєтра з Константином Великим. Імператор зауважив, що війна зі
Швецією ведеться не за віру, а за територію («не о вере, а о мере»), і що
шведи поклоняються тому ж хресту, що й росіяни124. На його погляд, про­
тестантська Швеція належала до християнської традиції, спільної з його
православними підданцями, тому він відмовився обґрунтовувати головну
справу свого життя мовою релігії. Це був радикальний відхід від москов­
ської традиції, яка обрамлювала релігійними термінами не лише конфлік­
ти Смутного часу, а й Переяславську угоду.
Війни несподівано перестали бути конфесійними, а релігія вже не ста­
новила ядра офіційної російської ідентичности на противагу християнсько­
му Заходу. Що ж зайняло місце релігійного дискурсу XVII століття, коли
справа дійшла до конструювання головного «іншого» для Росії? У своєму
«Рассуждении...» (1717) про причини війни зі Швецією Пьотр Шафіров зга­
123 Про особисті релігійні переконання Пєтра та його політику щодо церкви див.: Cracraft, The
Church Reform of Peter the Great.
124 Див.: Погосян, Петр I, с. 242. Автор похвали на адресу князя Богдана Огинського (1625)
використовував ті самі слова, хоча за інших обставин (щодо війни між Річчю Посполитою та
Московією), і вкладав у них інше значення, - див. частину 6 цієї книжки.
319