Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 331

7 . Винайдення Росії
Цар вільно володів мовою європейських «політичних націй», але чи
мав він на увазі саме те, що казав, коли йшлося про спільне добро? Наслі­
дуючи чужоземні взірці, він звично наказував своїм підданцям будувати
тріюмфальні арки на відзначення своїх перемог, створюючи враження все­
народної любові до себе. Якщо говорити про титул, Пьотр сам же й наказав
Сенатові надати його собі. 1721 року один чужоземний дипломат написав,
що цар дав Сенатові такі права, які були в римського Сенату, щоб той міг
надати йому титул імператора, але після церемонії забрав ці права назад.
Бажаючи, щоб вітчизна прославляла його як свого отця і доброчинця, він
зумисно планував «стихійні» сплески любові та захвату до себе з боку своїх
підданців і, безперечно, досягнув певних успіхів на цьому шляху, принай­
мні якщо говорити про офіційну пропаганду. Прокопович звеличував його
не лише за життя, але й після смерти. 8 березня 1725 року він виголосив
у церкві св. Петра і Павла хвалебне слово на адресу покійного імперато­
ра, назвавши свого колишнього покровителя виновником «безчисленных
благополучий наших и радостей»: «воскресивший аки от мертвых Россию
и воздвигший в толикую силу и славу, или паче, рождший и воспитавший
прямый сый отечествия своего отец»120. Але чи тривалим і поширеним
було таке сприйняття імператора як істинного отця вітчизни? Прокопович
як справжній кон’юнктурник припинив вихваляти покійного імператора
протягом 1730-х років, тоді як еліта загалом, м’яко кажучи, мала змішані
почуття щодо імператора від самого початку. Як влучно окреслив суть Пе­
трових суперечностей Васілій Ключевський, імператор «сподівався грозою
влади заохотити до самодійності в поневоленому суспільстві... щоби раб,
залишаючись рабом, чинив свідомо і вільно»121.
Незаперечність центрального місця персони правителя в російській
політичній системі й ідентичності увиразнювало титулування «великий»,
згідно з промовою Яновського, піднесене Петрові за його особисті здо­
бутки122. Новий титул і форми величання сповістили вступ Росії не лише
в когорту «політичних націй», а й у добу світського абсолютизму. Бо хоча
з ініціятивою надати новий титул виступив Святійший Синод, саме Пьотр
120 Феофан Прокопович, «Слово на погребение Всепресветлейшаго Державнейшаго Петра
Великаго», у кн.: Прокопович, Сочинения, с. 126.
121 Ключевский, Сочинения, т. V, Курс русской истории, ч. 4, Москва, 1958, с. 98 (англ. пер.
цит. за: Tolz, Russia, с. 36).
122 У документах Синоду було проведено паралель із Юлієм Цезарем, а також згадано чужо­
земців, які використовували це величання у зверненнях до Петра. Проте ці факти не потра­
пили в остаточний текст промови Шафірова-Яновського.
Зі8