Російська імперія
через « нерачительство весьма разорились, междо которыми приклад Греческого государства, яко с собою единоверных, ради своей осторожности, пред очами б имели ». Прикметним тут є і згадка про Візантійську імперію, і відсилання до грецької державности. Цар із захопленням читав популярні московські переклади історичних творів про Александра Македонського та про падіння Константинополя. Обидві книги, попервах поширювані в рукописних варіянтах, за його наказом було надруковано. Другу з них видавали двічі, а навіювані нею образи навіть приходили до царя у снах115.
Якщо говорити про величання « отець вітчизни », то майже немає сумнівів щодо того, яку саме вітчизну Пьотр та його оточення мали на увазі. Царські ідеологи, зокрема Прокопович, як уже було сказано, охоче застосовували цей новий термін на позначення всієї Московської держави: минули ті дні, коли цар писав козакам тільки про їхню вітчизну. Вони минули, але їх не було повністю забуто. У чорновому варіянті промови, який підготував Пьотр Шафіров, а виголосив Теодосій Яновський під час церемонії надання нового титулу, вишколений у Києві клірик дбайливо замінив вислів « нашій вітчизні », який, мабуть, нагадував йому про Київ, на « всій вітчизні » 116. У пропозиції Святійшого Синоду, надання цареві такої конкретної форми величання було обґрунтовано бажанням визнати внесок Петра у благо Росії, що вона « із пітьми невігластва на театр слави цілого світу » була « произведена » Петровими зусиллями- « аки бы из небытия в бытие порождена и во общество политических народов приобщена ». У промові, виголошеній на церемонії, стверджувалося, що нову форму величання пропонують цареві « по прикладу древних Греческих и Римских Синклитов » 117. Хоча її коріння вбачали в стародавньому понятті « раіїіа », іще більше спільного вона мала з ідеями, поширеними серед європейських « політичних націй », до кола яких прагнула долучитися Росія. Поняття вітчизни було одним із перших сиґналів настання у Московії доби ранньомодерного націоналізму з його дискурсом « нації » та « спільного добра » 118. Цар у промові з нагоди прийняття титулу показав свою прихильність до цієї нової риторики, закликавши присутніх « трудиться о пользе и прибытке общем, которой Бог нам пред очьми кладет, как внутрь, так и вне, от чего облегчен будет народ » 119.
115 Там само, с. 226-243. 116Там само, с. 222. 117 Там само, с. 221, 224-225. Або: Greenfeld, Nationalism, с. 196. 118Див.: Greenfeld, Nationalism, с. 193- 194- 119Цит. за: Погосян, Петр І, с. 226.
317