Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 319

7- Винайдення Росії
реважно він писав таки про один російський народ83. На його погляд, світ
складався з політичних спільнот (народів-націй), а в Росії був тільки один
російський народ-нація. Славенороссійська нація автора «Синопсису», яку
неясно прив’язували до ширшого слов’янського світу, поступалася місцем
народові-нації, який головною мірою було означено кордонами Москов­
ської держави. Такий погляд добре узгоджувався зі світобаченням Самуе-
ля Пуфендорфа, чиї твори в перекладі киянина Гавриїла Бужинського на
вельми слов’янізовану російську мову добре знав Прокопович84.
У проповіді 1709 року на честь полтавської перемоги Прокопович ви­
користовував термін «народ» («народы», «языци») лише на позначення
чужоземних країн або тих, що їх завоювали московські монархи. Він не зга­
дував ані великоросійського, ні малоросійського народів або російського
народу-нації, натомість говорячи про російське військо («воинство») чи
потугу («силы»)85. Якщо він усе-таки послуговувався словом «народ» щодо
мешканців царських володінь, то лише на позначення цілої людности, за­
галу, який або правив за об’єкт Мазепиних інтриґ (піднісши руку на свого
пана, Мазепа «смущением поколебал народ»), або пив «свыше данное [...]
вино радости» з нагоди полтавської вікторії86. Ця людність набула набагато
виразніших етнокультурних ознак у першій проповіді, яку Прокопович ви­
83 Рідкісний приклад використання у Прокоповича терміна «российстии народы» див.: там
само, с. 57. Якщо говорити про інших авторів, то московський патріярх Адріан уживав слово
«народ» у множині на позначення підданців царя (див., приміром, його лист від 19 трав­
ня 1696 року до Петра у кн.: Письма императора Петра Великого к брату своєму Царю
Иоанну Алексеевичу и патриарху Адриану, С. -Петербург, 1788, с. 18-23, зокрема с. 19). У
тексті служби, що її після Полтавської битви відправив, імовірно, ще один киянин, згадува­
ний уже Теофілакт Лопатинський, також проводилося розмежування між «окрестными» і
російськими «народами».
84 Див.: Cracraft, The Petrine Revolution in Russian Culture, c. 212-216. Зацікавлення тогочасно­
го суспільства слов’янським походженням Московської держави проявилося у позначеному
сильним церковнослов’янським впливом російському перекладі праці далматинського вче­
ного і бенедектинського абата з Дубровника Мавро Орбіні з історії слов’ян («Книга истори­
ография початая имене, славы и разширения народа славянского, и их царей и владетелей
под многими имянами, и со многими царствиями, королевствами, и провинциами. Собрана
из многих книг исторических, чрез господина Мавроурбина архимандрита Раїужского», за­
звичай коротко - «Слов’янське царство», 1722). Для нас цікаво те, що автор передмови до
книжки - той-таки Теофілакт Лопатинський - скористався «Синопсисом», аби спростувати
деякі прокатолицькі твердження Орбіні (там само, с. 217-219). Про Орбіні та його працю
див.: Giovanna Brogi Bercoff, Królestwo Słowian. Historiografia Renesansu i Baroku w krajach
słowiańskich, Izabelin, 1998, c. 43-98.
85 Див.: Прокопович, Сочинения, с. 24, 26, 29-30, 33-3б, 38.
86 Там само, с. 35~3б.
306