Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Seite 312

Київська «Россія
«ііщо М о б с о г ш п » 58. Якщо тогочасною канцелярською українською мовою
козацькі еліти називали свою вітчизну Малоросією, а не «Россією», то «під­
несеними» мовами, як-от латиною, вони віддавали перевагу етнонімам, ба­
зованим на терміні «Россія», а не на термінах «Україна» («Цсгаіпа») або
«Мала Росія» («Рагуа КовБІа»).
На схилку XVII століття «Россія» міцно утвердилася в київських тек­
стах як термін на позначення руських земель загалом. Попри вплив моги-
лянської традиції на використання цього терміна в київських церковних
колах, «Росія» могилянських авторів 1630-1640-х років за географічним
змістом вельми відрізнялася від «Росії» київських письменників останніх
десятиліть цього ж століття. Як уже було зазначено, на кінець XVII століт­
тя територія, що перебувала під юрисдикцією Київської митрополії, ско­
ротилася до кордонів Київської єпархії. Так само «Росія» київських пись­
менників стала обмежуватися територією Гетьманщини - ця обставина
дала киянам змогу зображувати гетьмана Мазепу як світило «Росії». Мова
про трагікомедію «Владимир» (1705) з пера Теофана Прокоповича, ректо­
ра Києво-Могилянської академії й одного з чільних ідеологів пєтровської
доби59. У пролозі до твору спадкоємцем усеросійської спадщини Володи­
мира Великого названо гетьмана Мазепу, а не царя Пєтра. Саме Мазепі,
на думку Прокоповича, «строєніє сего отчества Владимировою по царю от
бога врученно єсть, і Владимировими ідяй равними єму побідами, равною
в Росії ікономією, лице єго, яко отчеськоє син, на тебі показуєш»60. Згідно з
Прокоповичем, Володимирову вотчину Бог дарував не цареві, а через царя
Мазепі. Тож не дивно, що Прокопович зараховував Мазепу до «славою цві-
тущих російських світил»61.
58 Українська версія «Pacta», яку досі точно не датовано, уникає терміна «Россія» щодо Укра­
їни, натомість віддає перевагу терміну «Малая Россія». Проте так само не вжито термін «Рос­
сія» і щодо Росії чи Російської держави, яку названо «Г[осу]д[а]рство Московское».
59 Біографію Прокоповича див. у: И. Чистович, Феофан Прокопович и его время, С.-Петербург,
1868; H.-J. Hartel, Byzantinisches Erbe und Orthodoxie bei Feofan Prokopovic, Wurzburg, 1970;
Валерия Ничик, Феофан Прокопович, Москва, 1977; Валерія Нічик і М. Д. Рогович, «Про
неточності в життєписах Ф. Прокоповича», Філософська думка, 2 ( 1975 )> с. 117-127; James
Cracraft, «Feofan Prokopovich and the Kyivan Academy», у кн.: Russian Orthodoxy under the
Old Regime, ред. R. Nicholas, T. Stavrou, Minneapolis, 1978, c. 44-64. Про роль Прокоповича у
плануванні та реалізації церковної реформи див.: James Cracraft, The Church Reform o f Peter
the Great, London - Basingstoke, 1971.
60 Див.: «Владимир. Трагикомедия», у кн.: Феофан Прокопович, Сочинения, ред. И. П. Ере­
мин, Москва, 1961, с. 149-205, зокрема с. 152.
61 Там само. Про образ Мазепи в тогочасних панегіриках див.: Лидия Сазонова, «Гетман Ма­
зепа как образ панегирический: из поэтики восточнославянского барокко», у кн.: Mazepa
21 *
299