Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Seite 305

у. Винайдення Росії
Представивши читачам «славенороссійську» народ-націю, автор «Си­
нопсису» все-таки не позбувся впливу політичних та культурних реалій
його часу, а також панівної доти історіографічної традиції. Тож при нагоді
він назвав Москву та Русь («Русь», «росси») як окремі нації поряд із по­
ляками, литовцями та прусами. Він також дотримувався давнішої традиції
перераховувати народи за допомоги територіяльної термінології (відлуння
колись панівних регіональних ідентичностей) поряд із націями, що їх озна­
чували за політичними та культурними критеріями. Тож поряд із Москвою
та Руссю він розмістив волинців - «народ» початку XVI століття, який
фігурував у ранньомодерних переліках слов’янських націй і через копію­
вання довгий час потрапляв із одного літопису в інший. Завдяки автори­
тетові «Синопсису» волинці потрапили навіть у написану в XVIII столітті
працю Алексея Манкієва29. Водночас анонімний автор спробував узгоди­
ти або оновити деякі давніші історіографічні леґенди й поняття. Зокрема,
спираючись на києворуську леґенду про те, що слов’яни називали себе за
місцями оселення, він стверджував, що хоча назва московської нації по­
ходила від Мосоха, «царственне» місто було названо за рікою Москвою.
Як приклад топографічного походження назв славенороссійських народів
він наводив запорозьких козаків («запорожцы»), які назвали себе так за
Запоріжжям, де оселилися, а донські козаки («донцы») - за назвою ріки
Дон30. Авторова ідея славенороссійської нації, крім того, відповідала новим
історіографічним поняттям, які впливали на київські інтелектуальні кола
в другій половині XVII століття. Ці поняття несли на собі виражений від­
биток польського уявлення про сарматизм та ідей ранньомодерного пан­
славізму. Тож на сторінках «Синопсису» славенороссійська нація постає як
частина ширшого слов’янського світу і як частина сарматської спільноти
річпосполитських націй31. Обґрунтовуючи антиісламський альянс право­
славного царства і переважно католицької Речі Посполитої, автор «Синоп­
сису» не переймався приховуванням польського коріння своїх інтелекту­
альних конструктів.
«Синопсис» розвивав давню традицію літописання Києво-Печерської
лаври, яка зародилася ще в князівські часи. На додачу до руських джерел,
серед яких був і Києво-Печерський патерик, автор залучав і західні джере­
ла, зокрема «Ье геМіопі ипіуегваїі» Джовані Ботеро та польські л і т о п и с и ,
29 Д и в . : « С и н о п с и с » , с . 169-170. Згадки про волинців у східнослов’янських літописах та істо­
ричних працях див.: Мыльников, Картина славянского мира, с. 29, 30, 33 ~ 34 > 103.
30 Див.: «Синопсис», с. 170.
31 Там само, с. 167-171.
292