Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 30

Вступ
питання, а у висновках я резюмую своє розуміння історіографічних проблем, ви­
кладених на початку. В історіографічній частині особливу увагу приділено погля­
дам російських і совєтських науковців, що вони досі відчутно впливають на схід­
ноєвропейські та західні інтерпретації історії регіону. Я детально зупиняюся на
сильних і слабких сторонах кожної історіографічної концепції, але моя мета - не
визначати переможців в історіографічних суперечках, а вийти за межі національ­
ної парадигми, яка зумовлювала напрямок історіографічних дискусій моїх попе­
редників, і запропонувати свіжий погляд на їх предмет. Одинокий спосіб оцінити
адекватність історіографічної традиції - перевірити її припущення і висновки у
світлі джерел, що і є головним елементом мого дослідження. Тому на читача че­
кають розлогі цитати з багатьох історичних джерел. Вибрати джерела для нарати-
ву, який охоплює майже тисячоліття, - завдання складне саме по собі. Літописи
XII століття і бюрократичні документи століття XVIII потребують різних підходів.
Але я переконаний, що безпосередні голоси минулого допоможуть читачеві збаг­
нути складні історіографічні концепції, від яких його відділяють багато культурних
нашарувань.
Обговорювані тут провокативні питання, - приміром, про те, хто має більші
права на києворуську спадщину, - фахівцям можуть здатися спрощенням і ана­
хронізмом. Але ці питання досі не втратили актуальности, фігурують у публічних
дискусіях про домодерну історію східних слов’ян і нерідко допомагають розібра­
тися з «історіографічно коректними» питаннями, якими й переймаються науков­
ці. Задовго до того, як я почав писати цю книжку, національні історіографічні
наративи було поставлено під сумнів у спеціальних дослідженнях окремих періо­
дів східнослов’янської історії. Скажімо, дискусії про давньоруську народність під­
важили концепцію єдиної руської народности, а дослідження ранньомодерних
Білорусі та України - існування окремих української та білоруської народностей у
XVI — на початку XVII століття. Але досі не було зроблено систематичної спроби
переоцінити цілу історіографічну парадигму. Інша моя мета (і то ризикована) -
запропонувати нову схему розвитку східнослов’янських ідентичностей і в такий
спосіб закласти основу для реконцептуалізації домодерної історії України, Росії та
Білорусі. Сподіваюсь, обидві ці спроби стимулюватимуть нові дослідження історії
східнослов’янських ідентичностей і дадуть у підсумку нову синтезу історії східних
слов’ян.
Нарешті кілька слів про структуру книжки. Зосереджуючись на розвитку до-
модерних проектів творення ідентичности, вона відходить від традиційних кон­
венцій української, російської та білоруської національних історій. У першому роз­
ділі йдеться про походження Русі. У другому - про зміни значення терміна «Руська
земля» в період роздроблення. Великоруський наратив міг би продовжитися іс­
торією Московії, натомість у третьому розділі йдеться про руські ідентичності у
Великому князівстві Литовському: судячи з доступних джерел, концепцію Руської
7