а
7- Винайдення Росії
до секуляризації держави та їхню глибинну нелюбов до Заходу. На відміну від Ґринфелд, Тольц звертає увагу не так на дискурс доби, як на реформи Петра І, які змінили характер і структуру російського суспільства, тим самим зробивши внесок( здебільшого на віддалену перспективу) в конструювання російської національної ідентичности16.
І Ґринфелд, і Тольц чимало уваги приділили ролі, яку в Петровому реформуванні російського політичного життя, високої культури та науки відіграли руські випускники Києво-Могилянської академії. В обох дослідженнях їх потрактовано як трансляторів нових західних ідей і кадрів, які допомогли розхитати стару московську культуру. Хто ж були ці кияни на імперській службі, яких ідентичностей дотримувалися і як здійснили свою інтелектуальну « пересадку » з київського ґрунту в санкт-петербурзький? Ці питання першим у наукових колах порушив Юрій Шевельов, розглядаючи життя і творчість чільного Петрового ідеолога, випускника, а згодом ректора Києво-Могилянської академії Теофана Прокоповича. 1954 року під псевдом « Юрій Шерех » Шевельов опублікував статтю про Теофана Прокоповича як письменника і проповідника у київський період17, в якій узяв під сумнів узвичаєний в історичній науці про Росію спосіб трактувати Прокоповича винятково як ідеолога Російської імперії. Спираючися переважно на розгляді трагікомедії « Владимир »( 1705), Шевельов доводить натомість, що належно зрозуміти її автора можна тільки якщо врахувати його твори київського періоду, адже тоді Прокопович зарекомендував себе як місцевий патріот, а його тодішні твори належать до царини української літератури. Шевельов відкидає висновки як Пєтра Морозова й Ніколая Тіхонравова, дослідників Прокоповичевої творчости з XIX століття, так і совєтського літературознавця Ґріґорія Ґуковського,- всі вони вважали, що постать Володимира втілювала образ Пєтра. Скепсис Шевельова знайшов підтримку в працях Алєксєя Соболєвського, а надто Ярослава Гординського, на думку яких, Володимир натомість уособлював образ Івана Мазепи, а не російського царя18.
16Див.: Tolz, Russia, с. 23-44. 17 « On Teofan Prokopovic as Writer and Preacher in His Kyiv Period »; уперше- в Harvard Slavic Studies 2( 1954), c. 211-223; перевидано у кн.: George Y. Shevelov, Two Orthodox Ukrainian Churchmen of the Early Eighteenth Century: Teofan Prokopovych and Stefan Iavors’ kyi, Cambridge, Mass., 1985. 18 Див.: Ярослав Гординський, «“ Владимир” Теофана Прокоповича », Записки Наукового товариства ім. Шевченка 130( 1920), с. 43 _ 53 * Короткий виклад дискусії щодо ідеологічного та політичного лейтмотиву п’ єси та оцінку аргументів Шевельова див. у: Francis Butler, Enlightener ofRus’: The Image of Vladimir Sviatoslavich across the Centuries, Bloomington, Ind., 2002, c. 117-152.
2 8 6