Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 289

Переяславська незгода
важливий елемент своєї концептуалізації тодішніх подій? Наявні джерела
свідчать, що це вкрай малоймовірно. Московські еліти й далі мислили не
просто переважно, а майже винятково в династичних термінах. Вони вба­
чали в козацьких землях просто-на-просто ще одну частину царевої вот­
чини. У грудні 1653 року царська канцелярія звернулася до воєвод, виря­
джених до Києва, як «его царского величества отчины великого княжества
киевского бояря и воеводы». У листі до самого Богдана Хмельницького від
квітня 1654 року Алексей Міхайловіч назвав Київ своєю вотчиною. Відтоді
його повний титул містив згадки про Київське й Чернігівське князівства117.
Нам невідомо, як Богдан Хмельницький реаґував на такі прояви царево­
го патримоніяльного мислення. Так само немає впевнености в тому, яке
значення гетьман вкладав у терміни «Малая Русия» і «Великая Русия», бо
навіть після Переяславської угоди він у листах до царя вряди-годи називав
свою вітчизну Русь, або «Росия»118. Ще одна трудність полягає в тому, що
більшість листів Хмельницького до Москви збереглися не в оригіналі, а в
московських перекладах «з белоруского письма». У цих перекладах вражає
відсутність згадок про «руський народ», права якого Хмельницький ревно
захищав у польськомовних листах до короля. Тодішні руські автори, як нам
відомо, вільно послуговувалися терміном «народ», який мав однакове зна­
чення в руській і польській мовах. Невже Хмельницький свідомо уникав
цих згадок у листах до Москви, замінюючи їх такими формулами, як «весь
мир православный росийский Малой Росии», що розбігалося з тогочасною
українською практикою119? Чи, може, термін згубився в перекладі? Обидві
версії говорять про поняттєві проблеми у комунікації між сторонами.
Отже, етнонаціональний діялог навряд чи був можливий між руськи­
ми й московськими елітами. Вочевидь, брак розуміння в цьому плані був
не єдиним розходженням між двома сторонами, як показали переговори в
Переяславі. Гостру кризу викликала, скажімо, відмова Бутурліна присягти
від імені царя щодо збереження козацьких вольностей і свобод. Бутурлін
зробив усе можливе, щоб запевнити козацьку старшину, що цар не тіль­
ки збереже, а й розширить їхні свободи, але відмовився скласти присягу
від імені свого суверена. Хмельницький покинув посла в церкві чекати на
результати своєї наради з полковниками. Коли Бутурліну повідомили, що
117 Див.: Плохій, Наливайкова віра, с. 413.
118 Див. прохання Хмельницького до царя від 17 (27) лютого 1654 року в кн.: Документи
Богдана Хмельницького, с. 323.
119 Див. лист Хмельницького до царя від 19 (29) липня 1654 року в кн.: Документи Богдана
Хмельницького, с. 373.
275