Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 290

6. Чи було «возз’єднання»?
польські королі складають присягу перед своїми підданцями, боярин далі
наполягав на своєму. Він відповів співрозмовникам, що представляє право­
славного царя і самодержця, а польський король не був ані одним, ані дру­
гим. А отже, цих двох монархів просто не можна зіставляти120. Хмельниць­
кий і полковники врешті мусили погодитися. Козаки присягли на вірність
цареві, не отримавши присяги з боку представників свого нового суверена.
Це був безпрецедентний випадок у козацькому досвіді. Хоча польський ко­
роль таки відмовлявся підписувати угоди з ними і визнавати їх за рівню під
час перемовин, польські делеґати присягали від імені Речі Посполитої під
час усіх угод, що їх вони укладали з козаками. Якби було інакше, козаки ні­
коли не присягали б у відповідь. А в Переяславі вони вчинили так. Це було
їхнє перше знайомство зі світом московської політики.
Бутурлін не брехав: царі справді ніколи не присягали на вірність сво­
їм підданцям. У Переяславі царські представники застосували щодо нових
підданців свого суверена правила степової дипломатії - набір принципів,
які Московія успадкувала від Золотої Орди і застосовувала щодо своїх схід­
них сусідів і васалів. Як пише Андреас Капелєр, ці принципи передбача­
ли наявність «лояльного правителя» і «слабкий протекторат, скріплений
присягою», внаслідок чого «закладалися відносини підданства», до яких
Росія «надалі щоразу апелювала», натомість друга сторона «розглядала
це щонайбільше як особисте, нетривале підкорення»121. І справді, якщо
козацька еліта розглядала присягу і службу цареві як умовне («повольне»
їхньою політичною мовою) підпорядкування правителеві, подальші відно­
сини із яким залежатимуть від бажання кожної зі сторін дотримуватися
своїх зобов’язань, московська дипломатія сприймала клятву як доказ віч­
ного підкорення. Адже текст звичайної присяги містив такі слова: «А от
Московскаго государьства изм’Ьнньїмь двломь не отьехати, и ни которьіе
порухи не учинити и изм'Бньї»122. Подальші події переконливо показали,
що жодна зі сторін переяславських перемовин повністю не розуміла, в які
саме відносини вона вступає.
120 Див. розповідь про непорозуміння довкола присяги в посольському звіті у кн.: Воссое­
динение Украины с Россией, т. з, с. 464-466.
121 Andreas Kappeler, The Russian Empire: A Multiethnic History, c. 52 (укр. пер.: Капелєр, Росія
як поліетнічна імперія, с. 45).
122 Цит. за: Опарина, Иван Наседка, с. 342.