Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 287

Православний альянс
як головне виправдання свого втручання у справи Речі Посполитої110. Коли
восени 1653 року земський собор остаточно затвердив рішення вступити
у війну з Річчю Посполитою, його ухвалу обґрунтовував не тільки захист
чести московського царя, яку заплямували річпосполитські урядники, на­
робивши помилок у його титулі (одна з них полягала в тому, що царя Мі-
хаіла Фьодоровіча Романова помилково назвали Міхаілом Філарєтовічем
за чернечим ім’ям його батька), а й захистом «православной християнской
веры и святьіх божиих церквей»111. Московське посольство, відряджене до
Хмельницького, зрідка пропускало нагоду відвідати на своєму шляху русь­
ку православну церкву або взяти участь у релігійній відправі. Назустріч
йому виходили не тільки козаки, а й містяни, на чолі яких урочисто кроку­
вали священики, зустрічаючи посольство розлогими бароковими промова­
ми та молитвами. Укладення самої Переяславської угоди супроводжувала
урочиста церковна служба. В офіційній промові царський посол Васілій
Бутурлін згадував не лише московських святих, заступництву яких він при­
писував успіх усієї справи, а й святих Антонія і Теодосія Печерських та ви­
соко шановану в Київській митрополії святу Варвару, чиї мощі зберігалися
в одному з київських монастирів112.
Якщо в Переяславі й відбулося якесь возз’єднання, то лише православ­
не, проголошене в численних промовах і заявах, але ще вповні не втілене.
Фактично це було навіть не релігійне возз’єднання (яке відбудеться в ін-
ституційному, літургійному та інших вимірах тільки наприкінці XVII - на
початку XVIII сторіччя), а лише декларація примирення. Після буремної
боротьби проти унії в Київській митрополії і травматичних років Смутного
часу в Московії дві сторони погодилися поновити відносини. Тим самим
церковні діячі надали політичним елітам спільну мову, потрібну, щоб роз­
почати діялог між двома ранньомодерними націями, вже тоді дуже відмін­
ними. В Европі навіть по завершенні Тридцятирічної війни релігія і далі
забезпечувала леґітимізацію політичним альянсам, порушенню миру й
оголошенням війни. Московія і Гетьманщина не становили винятку із цьо­
го загальноєвропейського правила.
110 Про перебіг перемовин 1653 року, що відбувалися у Львові за участи московського
посольства на чолі з Борісом Рєпніним-Оболєнським, див.: Грушевський, Історія України-
Руси, т. IX, пол. і, с. 619-641.
111 Див. ухвали Земського собору в кн.: Воссоединение Украины с Россией, т. 3, с. 414.
112 Текста промов див. у звіті посольства Бутурліна у кн.: Воссоединение Украины с Россией,
т. з, с. 423-489. Див. також: Плохій, Наливайкова віра, с. 403-412.
273