6. Чи було « возз ' єднання »?
церкву налагоджувати відносини з православним населенням за межами Московії. Дискусія з лютеранським пастором дала московським інтелектуалам зрозуміти, що їм бракувало богословського вишколу. Церква потребувала реформи, до якої закликали не лише в столиці, а й у регіонах. У провінціях набував сили рух ревнителів благочестя, а з воцарінням Алєксєя Міхайловіча в 1645 році представники цього руху здобули вплив навіть при дворі. Такі нові умови вимагали кардинального перегляду усталеного в Москві православного світогляду, тож у колись відкинутій грецькій науці тепер убачали розв’ язок проблеми. Але де можна знайти достатньо поліглотів, щоб перекласти тексти з грецької мови? Погляди московських реформаторів звернулися до вчених ченців Києва. Восени 1648 року цар написав листа православному єпископові Чернігівському з проханням надіслати до Москви ченців, які зможуть перекласти Біблію слов’ янською мовою. Влітку наступного року з благословення київського митрополита Сильвестра Косова до Москви прибули вчені ченці Арсеній Сатановський і Єпифаній Славинецький, що стали засновниками тамтешньої руської колонії( пізніше до неї належатимуть такі світила, як Симеон Полоцький). Протягом 1648-1649 років у Москві було видано або перевидано низку київських праць, зокрема православне сповідування віри(« Зібрання короткої науки про артикули віри »), укладене під керівництвом Петра Могили і схвалене на соборі східних патріярхів. Московські православні мужі намагалися наздогнати своїх закордонних одновірців. Розраховуючи на просвіту з Греції, вони започаткували « києвізацію » московського православ’ я109.
Сходження близького до реформістських кіл Москви митрополита Нікона на патріярший престол зміцнило вплив тих сил у московській церкві, які були готові шукати зразків у Києві. 1653 року, на останніх перед Переяславською радою перемовинах із річпосполитськими дипломатами, поляки стверджували, що московитів і православних русинів фактично не можна вважати за одновірців, бо московська віра так само далека від руського православ’ я, як і від уніятства або католицтва. За двадцять років до того московські посли, мабуть, охоче погодилися б із поляками, але цього разу вони заперечили. Вони також не звертали уваги на звинувачення польської сторони, нібито Хмельницький зрікся православ’ я і прийняв іслам, а натомість виставили право царя захищати свободи своїх одновірців
109 Огляд процесів у московській церкві в середині XVII століття, див.: Paul Bushkovitch, Religion and Society in Russia: The Sixteenth and Seventeenth Centuries, c. 51-73,128-149. Про видання київських книг у Москві див.: Опарина, Йван Наседка, с. 245-286.
272