Вступ
ція » поруч із поняттям « етнос » як один з головних термінів свого дослідження . Я вживаю цей термін на означення домодерних спільнот , які набули численних ( хоч і не всіх ) властивостей модерної нації . В різні часи нації окреслювали на підставі культури , мови , релігії , території і державности , якщо обмежитися лише найочевиднішими чинниками8 . Отже , розрізнюючи домодерні спільноти і модерні нації , я водночас не відмовляюся вживати термін « нація » ( який трапляється у деяких ранньомодерних джерелах ), коли аналізую домодерну історію східних слов ’ ян . Доволі послідовно я послуговуюся терміном « нація », пишучи про події початку XVII століття , і вважаю , що тогочасні руська та московська спільноти є першими східнослов ’ янськими групами , які набули властивостей домодерних націй . Вони уособлювали тип спільноти , яка переважно обмежувалася лише елітою , але вибудувала вже ідентичність , окрему від концепції лояльности правителю чи династії ( або альтернативну їй ).
Досліджувати домодерні східнослов ’ янські ідентичності означає простежувати розвиток кількох руських ідентичностей . Попри глибокі відмінності , творці та носії всіх цих ідентичностей однаково пов ’ язували їх із назвою « Русь », яка позначала і землю , і народ . Для ясности я по-різному йменую різні типи руських ідентичностей . Більшість середньовічних східнослов ’ янських ідентичностей я називаю « руськими »; те саме стосується й України та Білорусі після включення руських земель до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського у другій половині XIV століття . Щодо територій північно-східної і північно-західної Русі , які ввійшли у Велике князівство Московське у другій половині XV століття , я використовую означення « московський ». Починаючи від другої половини XVII століття я говорю про українську ( малоросійську ) ідентичність , а починаючи з XVIII століття - окремо про великоруську і російську імперську ідентичності .
Політичні та церковні еліти , які опікувалися проектами творення ідентичносте , залишили чимало текстів , що проливають світло на розвиток етнонаціональних ідентичностей . Ефект цих проектів можна оцінити за впливом , який вони справили на ідентичності спільнот , і тут-таки виникають проблеми . У багатьох випадках важко оцінити міру цього впливу через брак джерел . Хоч я й намагався якнайбільше уваги звертати на прояви етнонаціональної ідентичности пересічних членів східнослов ’ янських спільнот , книжка часто зосереджується на елітах і спробах еліт сконструювати та втілити етнонаціональні проекти . Тут я цілком погоджуюся із застереженнями , які висловили Саймон Френклін і Емма Відис , інтерпретуючи російські ідентичності як тексти , створені « виробниками культури »:
У центрі нашої уваги - саме ці ідентифіковані в культурному плані росіяни . Звісно , було б добре знати , що та чи та частина населення у той чи той час пов ’ язувала
8 Про зміни значення поняття « нація » див .: Liah Greenfeld , Nationalism : Five Roads to Modernity , Cambridge , Mass ., 1992 , c . 4-9 .
5