Вступ
ція » поруч із поняттям « етнос » як один з головних термінів свого дослідження. Я вживаю цей термін на означення домодерних спільнот, які набули численних( хоч і не всіх) властивостей модерної нації. В різні часи нації окреслювали на підставі культури, мови, релігії, території і державности, якщо обмежитися лише найочевиднішими чинниками8. Отже, розрізнюючи домодерні спільноти і модерні нації, я водночас не відмовляюся вживати термін « нація »( який трапляється у деяких ранньомодерних джерелах), коли аналізую домодерну історію східних слов’ ян. Доволі послідовно я послуговуюся терміном « нація », пишучи про події початку XVII століття, і вважаю, що тогочасні руська та московська спільноти є першими східнослов’ янськими групами, які набули властивостей домодерних націй. Вони уособлювали тип спільноти, яка переважно обмежувалася лише елітою, але вибудувала вже ідентичність, окрему від концепції лояльности правителю чи династії( або альтернативну їй).
Досліджувати домодерні східнослов’ янські ідентичності означає простежувати розвиток кількох руських ідентичностей. Попри глибокі відмінності, творці та носії всіх цих ідентичностей однаково пов’ язували їх із назвою « Русь », яка позначала і землю, і народ. Для ясности я по-різному йменую різні типи руських ідентичностей. Більшість середньовічних східнослов’ янських ідентичностей я називаю « руськими »; те саме стосується й України та Білорусі після включення руських земель до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського у другій половині XIV століття. Щодо територій північно-східної і північно-західної Русі, які ввійшли у Велике князівство Московське у другій половині XV століття, я використовую означення « московський ». Починаючи від другої половини XVII століття я говорю про українську( малоросійську) ідентичність, а починаючи з XVIII століття- окремо про великоруську і російську імперську ідентичності.
Політичні та церковні еліти, які опікувалися проектами творення ідентичносте, залишили чимало текстів, що проливають світло на розвиток етнонаціональних ідентичностей. Ефект цих проектів можна оцінити за впливом, який вони справили на ідентичності спільнот, і тут-таки виникають проблеми. У багатьох випадках важко оцінити міру цього впливу через брак джерел. Хоч я й намагався якнайбільше уваги звертати на прояви етнонаціональної ідентичности пересічних членів східнослов’ янських спільнот, книжка часто зосереджується на елітах і спробах еліт сконструювати та втілити етнонаціональні проекти. Тут я цілком погоджуюся із застереженнями, які висловили Саймон Френклін і Емма Відис, інтерпретуючи російські ідентичності як тексти, створені « виробниками культури »:
У центрі нашої уваги- саме ці ідентифіковані в культурному плані росіяни. Звісно, було б добре знати, що та чи та частина населення у той чи той час пов’ язувала
8 Про зміни значення поняття « нація » див.: Liah Greenfeld, Nationalism: Five Roads to Modernity, Cambridge, Mass., 1992, c. 4-9.
5