Вступ
складники самоусвідомлення модерної нації6 ; те саме , на мою думку , стосується і двох типів ідентичности . Національна ідентичність постає зі складників ідентичносте етнічної - модерної чи домодерної , але й етнічна ідентичність часто-густо визначається лояльністю до спільної культури , мітології і політичних інституцій , що їх деякі дослідники пов ’ язують винятково з модерною національною ідентичністю . Саме усвідомлення тісного зв ’ язку між етнічними ( протонаціональними ) та національними типами ідентичности і спонукало мене досліджувати їх у тандемі .
Досліджуючи історію східнослов ’ янських ідентичностей , я спирався на методи , що їх розвивали і « модерністи », і « ревізіоністи ». Ідея про те , що національні наративи , через які модерні суспільства означують себе , є продуктом « націоналізації » минулого , здійсненої істориками XIX - початку XX століття , походить із модерністського арсеналу . Я також приймаю означення нації як « уявленої спільноти », запропоноване « модерністом » Бенедиктом Андерсоном , і поділяю його тезу про те , що національні ідентичності формулюються та функціонують як культурні тексти . Проте , на відміну від « модерністів », я розсуваю рамки цього підходу і застосовую його у дослідженні домодерних спільнот , наголошуючи середньовічні та ранньомодерні корені націй і національних ідеологій . Під цим оглядом , моя книжка долучається до корпусу дедалі ряснішої « ревізіоністської » літератури , яка постулює існування націй до націоналізму . Водночас я не шукаю модерний націоналізм у минулому і заперечую « примордіялістські » припущення щодо тисячолітньої історії сучасних націй . Натомість я заглиблююсь у процес конструювання середньовічних і ранньомодерних ідентичностей і простежую зміни в їхній структурі та значенні .
Я сповідую « м ’ який » ( у сенсі Роджерса Брубейкера та Фредерика Купера ) підхід до « ідентичності » - центрального поняття цієї книжки . Цей підхід , що постав під впливом постструктуралістських і постмодерністських поглядів , загалом є суголосним означенням ідентичности , прийнятим у сучасних студіях з етнічносте та націоналізму . Отже , я розумію ідентичність як феномен , що оприявнюється у колективній та індивідуальній свідомості і діях . Я також вважаю його « ситуативним » феноменом , мінливим конструктом , що його породжує взаємодія багатьох дискурсів . Важливе значення в моєму трактуванні , як уже йшлося повище , має припущення , згідно з яким кожна етнічна або національна спільнота , що претендує на статус етносу або нації , мусить мати концепцію спільної ідентичности7 .
У цій книжці я нерідко об ’ єдную звичні для постсовєтського читача категорії етносу , народу і нації й уживаю замість них термін « етнонаціональний ». Я також розрізнюю нації модерні та домодерні , використовуючи поняття « домодерна на
6Там само , с . 22-31 . 7 Див .: Rogers Brubaker and Frederick Cooper , « Beyond ‘ Identity », Theory and Society 29 ( 2000 ), c . 1-47 , зокрема c . 1-8 .
4