Національна свідомість козацтва
Хмельницький був не зовсім тверезим, коли виголошував перед польськими посланцями свою нову політичну програму. Він жодного разу не повторив її в офіційних документах, але польський звіт, у якому занотовано погрози з боку підпилого гетьмана, не залишає сумнівів, що ідея створити Київське князівство на українських етнічних територіях справді жевріла в лідерів повстання, серед яких на той час була не тільки козацька старшина, а й чимало руських шляхтичів. Ідея Київського князівства, яке обіймало б територію Галичини, була ближчою до моделі, яку обстоювали автори панегіриків на адресу ранньомодерних руських князів, аніж до ідей руської шляхти XVII століття, що уявляла свою вітчизну в межах чотирьох східних воєводств Польського королівства, серед яких не знайшлося місця Галичині. Козацький провідник виявився по-справжньому амбітним, але знав про географічні обмеження для своїх руських прагнень( принаймні настільки, наскільки виклав їх польським послам). Схоже, козаки, як і князі та шляхтичі, вважали, що північна межа їхнього державного утворення проходить по кордону між Польською короною та Великим князівством Литовським. Хоча, на їхню думку, сформоване баталіями Берестейської доби східнослов’ янське населення Великого князівства було частиною руської нації94, політичні реалії часу вимагали обережности: бажаючи уникнути війни на два фронти і розраховуючи на нейтральність князя Януша Радзивіла- командувача литовських військ, Хмельницький волів подавати повстання як внутрішню справу Польського королівства. Якщо козаки й перетинали литовський кордон, то лише для того, щоб підбурити тамтешнє населення до повстань і цим зв’ язати руки литовським військам, які мусили придушувати народні повстання, а не наступати на руські землі Корони. Від самого початку козацька дипломатія намагалася переконати московського царя відправити війська на Смоленськ, щоб відкрити литовський фронт, засвідчуючи цим, що принаймні на той час козацький провід не цікавився Білоруссю95.
941 козаки, і їхні противники з Великого князівства Литовського вважали руське населення, яке мешкало по обидва боки кордону, належним до однієї етнокультурної групи. Наближений до Радзивіла автор « Rerum in Magno Ducatu Lithvaniae per tempus rebellionis Russicae gestarum Commentarius »( Regiomonti [ Konigsberg ], 1653) Альберт Віюк-Кояловіч
1 добачав причину поширення повстання на Велике князівство в національній єдності русинів по обидва боки польсько-литовського кордону. Див. мою працю: Освободительная война украинского народа 1648-1654 гг. в латиноязычной историографии середины XVII века, Днепропетровск, 1983, с. 21-30. 95 Ситуація змінилася в другій половині 1650-х років, коли козацька старшина змагалася з московськими воєводами за контроль над південно-східною Білоруссю, а Хмельницький
19-15-569 2 6 5