6. Чи було « возз ' єднання »?
що їх вони відкривали для позиціонування себе як лідерів православної Русі. Тож у червні 1648 року Хмельницький у листах почав звертатися до влади з вимогами, що стосувалися захисту прав Православної церкви в таких далеких від козацьких земель місцях, як місто Красностав на крайньому заході української етнічної території90. Під кінець 1648 року козацькі загони досягли польсько-українського етнічного кордону і несподівано( з військово-стратегічного погляду) зупинилися на ньому. Пояснення таких дій слід шукати в культурній площині. Хмельницький зумів узяти українські землі під контроль почасти завдяки тому, що, як зазначив у червні 1648 року коронний підканцлер Анджей Лєщинський, « уся Русь тікає від нас до нього і навстіж розчиняє перед ним брами міст » 91. Таку зустріч аж ніяк не було Гарантовано козацькому гетьманові на польській території.
Занепокоєння у підканцлера Лєщинського також викликали звістки, буцімто Хмельницький титулував себе « князем київським і руським ». Тогочасне польське листування переповнено чутками про це92. Проте чи справді Хмельницький і козацький провід повстання задумували відновлення руської державности в її старокиївських кордонах, чи, може, такі чутки відображали лише мислення самої польської шляхти? До нас не дійшло жодного автентичного документа, у якому Хмельницький величав би себе « князем руським ». Утім, на особливу увагу заслуговує факт, що після перемог 1648 року гетьман улаштував собі тріюмфальний в’ їзд у Київ. Там його вітав єрусалимський патріярх Паїсій, якого привезли до Києва за наказом гетьмана. Патріярх величав гетьмана титулом illustrissimus princeps. У лютому 1649 року Хмельницький заявив польським послам, що він « пан Києва ». Тоді ж він означив західну межу своєї « землі і князівства » кордонами етнічної руської території: міста Львів, Холм і Галич. Окрім того, гетьман сказав польським послам, що розраховує на підтримку селянства аж до Любліна та Кракова і ставить перед собою за мету визволення всієї руської нації( narod weš ruski) з польської неволі. Хмельницький не забув наголосити релігійний вимір війни, заявивши: « А що первей о шкоду й кривду свою воював, тепер воювати буду о віру православную нашую »] 93.
90Див.: Документи Богдана Хмельницького, с. 39. Див. також: Плохій, Наливайкова віра, с. 242-243. 91 Див.: Документы об Освободительной войне, с. 43- 44 > зокрема с. 43. 92Див. аналіз цих чуток у: Валерій Смолій, Валерій Степанков, Українська державна ідея. Проблеми формування, еволюції, реалізації, Київ, 1997, с. 25-43. 93Див.: Воссоединение Украины с Россией, т. 2, с. 104-114, зокрема с. 108-109. Про послідовне домагання з боку козаків території « по Віслу » в час військових походів 1654-1657 років див.: Смолій, Степанков, Українська державна ідея, с. 88-94.
2 6 4