Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 270

6 . Чи було «возз’єднання»?
ли Лжедмітрія II видати наказ про його страту74. Немає підстав нехтувати
заяви в московських документах про те, що козаки грабували коштовності
православних церков, які вважали за законну здобич, без огляду на конфе­
сійну належність церков та віросповідання воїнів, які займалися таким свя-
токрадством75. Мабуть, козакам і рядовим воякам річпосполитської армії,
яких іще не мобілізували довкола релігійних гасел, було легше нехтувати
конфесійною належністю церков, аніж лідерам православної шляхти, яких
уже з головою було втягнено в боротьбу довкола церковної унії.
У той час, коли руська православна еліта міркувала, як збалансувати
свою лояльність до Речі Посполитої із лояльністю до Православної церк­
ви, до якої належали вороги їхньої польсько-литовської вітчизни, а просто­
люд просто-на-просто користувався правом завойовника під час походів
на московські землі, група православних інтелектуалів почала розробля­
ти ідею, яка проторувала шлях для концепції, що її в XIX столітті назвуть
«возз’єднанням Русі». Ця ідея базувалася на уявленні про династичну,
релігійну та етнічну спорідненість двох руських народів. Витоки всіх цих
трьох елементів у руському дискурсі простежуємо до листа львівського пра­
вославного братства, надісланого 1592 року цареві з проханням про милос­
тиню. У листі було відновлено вживання термінів Велика та Мала Русь, які
стали важливим елементом нового дискурсу руської єдности. Арґументація
листа спиралася на ідеї релігійної єдности Московії та польсько-литовської
Русі, зокрема було використано уявлення про «род росийский», або «пле­
мя», на чолі з московським царем, нащадком святого Володимира76. Відто­
ді у листах до Москви православні русини, намагаючись додати переконли­
восте своїм зверненням по фінансову та інші форми допомоги з боку царя
й патріярха, постійно використовували всі три елементи «об’єднавчого»
дискурсу - династичний, релігійний та етнічний.
Ідея етнічної спорідненосте двох руських народів набула особливого
значення у творах нової православної ієрархії, яку патріярх Теофан ви­
святив 1620 року. Польська влада не просто не визнала нових ієрархів, а
поставила їх поза законом, тож вони не мали змоги обійняти престоли у
своїх єпархіях, а тому не покидали території Наддніпрянщини. Вони не
гребували жодною допомогою, якою могли заручитися, зокрема підтрим­
74 Див.: Опарина, «Украинские казаки в России», с. 22. В кінцевому підсумку Наливайка
стратили його ж люди.
75 Там само, с. 31. Тогочасний військовий етос розглянуто в: Наталя Яковенко, «Скільки
облич у війни: Хмельниччина очима сучасників», у її ж: Паралельний світ, с. 189-230.
76 Див.: Акты, относящіеся кь исторіи Западной Россіи, т. IV, С.-Петербург, 1854, с. 47 _ 49 -
256