Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | 页面 267

Руський виклик
Водночас польсько-литовська Русь усвідомлювала спільність «руської
релігії», яка обіймала обидві руські спільноти. Релігійна боротьба довкола
Берестейської унії та все більша конфесіоналізація релігійного і світського
життя в Речі Посполитій привернули увагу православного табору до існу­
вання православної руської держави на сході. Князь Костянтин Острозький
запропонував, щоб Москву допустили до участи в перемовинах із приводу
церковної унії. Львівське братство надсилало листи й посланців до Москви,
просячи в царя фінансової підтримки своїх проектів. Так само чинило ві­
денське братство. На кінець XVII століття наступ прихильників унії та про-
унійна політика польського двору більшою мірою, ніж раніше, активізува­
ли симпатії руської православної громади до Московії. Влада Речі Поспо­
литої спробувала покласти край цій тенденції, оскаржуючи православних у
зрадництві, притягуючи їхніх провідників до суду і затримуючи делегації,
що прямували до Москви. Нарікання православного населення на гоніння
проти їхньої церкви в Речі Посполитій погіршували шанси королівської ро­
дини утвердитися на московському престолі. Православних руських єпис­
копів, Гедеона Балабана і Михайла Копистенського, які підписали звер­
нення до Московії, де вказували на зв’язок Лжедмітрія І з єзуїтами, було
звинувачено у зраді. Таке ж звинувачення накликав на себе Мелетій Смо-
трицький, опублікувавши іб ю року свій антиуиійний «Тренос»68.
Що саме діялося в помислах руських православних під час Смути? Як
вони узгоджували свої суперечливі лояльності до польсько-литовської віт­
чизни, з одного боку, та до православної віри, із другого, адже вона поши­
рювалася і на московську Русь, що вела війну з Річчю Посполитою? На це
питання дає змогу відповісти Баркулабівський літопис, укладений на по­
чатку XVII сторіччя на території теперішної Білорусі. Його православний
автор створив текст, який подає складну картину протиборства різних іден­
тичностей і лояльностей у руському середовищі Речі Посполитої. Серед
оточення Лжедмітрія І в Москві він, на відміну від авторів московських по­
вістей, згадує не лише поляків і литвинів, а й русинів та волинян. Він із від­
вертим жалем описував різанину ібоб року, в якій загинуло безліч річпос-
политських прибічників Лжедмітрія: «Плачливе и страшно было слышати
о таковой злой пригоде тых людей учтивых», - проте ставив цю розправу
на карб не московитам, а полякам і литвинам, які буцімто спровокували
тих, зневаживши «руские церкви»:
А то за великие прикрости литовские и насмеванье полское сталося им,
иж был збудовал царь Дмитр ку воли жоне своей на Москве костел пол-
68 Плохій, Наливайкова віра, с. 354-356.
253