Не вельми блискуча ізольованість
Християнський звичай забороняв повторне хрещення, але тільки в тому випадку, якщо кандидатів на навернення вважали за християн. Тогочасний московський дискурс, застосовуючи термін « християнин » лише щодо православних підданців московського царя, ставив під сумнів віру інших християн, а то й відверто її забороняв. Питання перехрещування чужоземців уперше викликало дискусію 1620 року, коли недавно інтронізований патріярх Філарєт використав його проти колишнього місцеблюстителя патріяршого престолу Іони. Філарєт звинуватив Іону, який прийняв двох навернених через миропомазання( обоє походили з Речі Посполитої і були католиками або протестантами). Філарєт наполіг, щоб їх наново охрестили, тим самим заклавши підвалини офіційної позиції Церкви, схваленої на церковному соборі. Фактично нова політична лінія Москви взагалі не визнавала неправославних за християн: їхнє попереднє хрещення вважали за нечинне. Держава щедро ви нагороджувала готовість новонавернених пройти процес перехрещування, надто коли в московське православ’ я наверталися особи знатного походження65.
Як і слід було очікувати, ставлення до неправославних як до нехристиян потягло за собою поважні проблеми для московського двору на міжнародній арені, бо заважало Романовим родичатися з чужоземними правителями і створювати міжнародні альянси. На початку 1640-х років до Москви прибув данський принц Вальдемар, щоб одружитися із царевою дочкою Іриною. Він погодився дотримуватися православного обряду, але відмовився від повторного хрещення. Протестантські богослови з почту принца спробували переконати своїх московських колеґ у незаконності пропонованої процедури, скориставшись грецьким словником, аби пояснити значення слова « Баргівто » московитам, але ті заперечили їм, що словник- це не священний текст. Цареві не терпілося зміцнити відносини Московії з Данією, тому він спробував поквапити шлюб, але наразився на опір патрі-
65 Про перехрещування християн у Московії див.: Опарина, « Украинские казаки в России ». Див. також додаток до її праці « Иван Наседка и полемическое богословие в Киевской митрополии »( Новосибирск, 1998), у якому вміщено чолобитну 1625 року від лютеранина на московській службі Франца Фаренсбаха до патріярха Філарєта з проханням прийняти його в православну віру( с. 337 ~ 339)- Окрім того, Опаріна опублікувала текст, що його неофіти мали зачитувати перед наверненням у православ’ я. Заголовок цього оголошення дає добре уявлення про те, хто змінював віру і як тогочасні московити сприймали зовнішній світ. На початку сказано: « Аще кто приидет латынык или полякъ или литвин от римскаго раскола или от люторские ереси немчин или калвинския ереси нарицаемыя евангелики ко истиннеи православнеи християнское въре греческаго закона, прося святаго крещения...»( там само, с. 340- 342).
18 * 251