6. Чи було « возз ' єднання »?
Тож московське суспільство відмежувалося від світу і невсипуще охороняло межі своєї політичної та культурної ідентичности. Бажання реформувати й модернізувати військо, щоб знову зітнутися з Річчю Посполитою та повернути втрачені території, змушувало Московію запрошувати фахівців із Заходу, але їх тримали на відстані від царевих підданців. Чужоземцям було легко вступити на службу до царя, але важко покинути її і майже неможливо інтегруватися в московське суспільство- хіба що вони готові були перейти у православ’ я. У подібному становищі опинилася татарська еліта в XVI столітті63. Те саме стосувалося й представників західних країн, які вступали на московську службу. За допомогою системи платежів і привілеїв уряд заохочував навернення до православ’ я, викликаючи нарікання тимчасових відвідувачів, на кшталт Олеарія, за те, що представники західних країн охоче переходять у православ’ я з матеріяльних міркувань. 1621 року англійський уряд звернувся до царя з проханням не дозволяти його англійським служителям змінювати віру. Москва ж відповіла, що вона не змушує нікого змінювати віру, але цар не може стримати тих людей, які жадають стати православними64. На відміну від Надволжя, де татар справді силували переходити у православ’ я, на західних фахівців, що вступали на московську службу, прямо не тиснули, але натомість створювали матеріяльні стимули, як і на сході. Для татар або німців, які бажали влитися в московську еліту і стати повноцінними членами московського суспільства( на практиці це означало встановити шлюбні зв’ язки з московською клановою системою), навернення у православ’ я не мало альтернатив. Релігія не тільки забезпечувала мовою ранньомодерний російський націоналізм, а й визначала процедуру перетворення на росіянина.
Навернення опинилося в епіцентрі великої дискусії, яка розгорнулася в московському суспільстві після закінчення Смути. Питання було не в тому, чи приймати новонавернених, а в тому, чи потрібно наново проходити процедуру хрещення немосковським християнам( католикам, протестантам, ба навіть православним), щоб стати воістину православними.
у владних колах Московської держави та в суспільстві протягом десятиріч після Смути. Водночас, зіставивши ставлення до чужоземців у Англії часів Реформації та в ранньомодерній Росії, вона зробила висновок, що Московія була толерантнішим або принаймні менш фанатичним суспільством у релігійних питаннях. Уникнувши конфліктів європейської Реформації, Московія ще тільки чекала на конфесіоналізацію церкви та суспільства. 63Див.: Michael Khodarkovsky, « The Conversion of Non-Christians in Early Modern Russia », у кн.: Of Religion and Empire: Missions, Conversion, and Tolerance in Tsarist Russia, ed. R. P. Geraci, M. Khodarkovsky, Ithaca, NY, 2001, c. 115-143, зокрема c. 120-126. 64Див.: Salomon Arel, « Don’ t Ask, Don’ t Tell ».
250