Не вельми блискуча ізольованість
ли як пітьму і світло, фальш та істину, ганьбу і гідність, рабство та свободу. Православний цар утілював позитивний бік цих дихотомій60.
У жодній іншій сфері ідею Московії як останнього оплоту православного християнства не було виражено сильніше, ніж у ставленні до чужоземців, що мешкали на території Московської держави. 1628 року патріярх Філарєт заборонив їм наймати собі служників із місцевого населення, щоб ті не зазнавали обмежень у дотриманні православних практик. Особливу зневагу серед усіх християн було зарезервовано для католиків. Адам Олеарій, відвідавши Москву в 1630-х роках у складі гольштайнського посольства, зауважив, що господарі були готові мати справу з представниками всіх віросповідань, навіть із протестантами й мусульманами, але виявляли нетерпимість до католиків та євреїв. Проте й щодо протестантів міра терпимости була дуже малою: Олеарій записав, що після зупинки їхнього посольства в будинку одного селянина той покликав священика наново освятити ікони, бо їх осквернила присутність чужинців61. Протестанти мали в Москві дві церкви, а католики- жодної. їм не дозволялося навіть приймати священиків у власних оселях. Одинокий виняток було зроблено 1630 року для французів у сподіванні здобути їхню підтримку під час війни з Річчю Посполитою, що мала от-от спалахнути. Хоча в офіційному православному дискурсі( в руслі традиції Івана Грізного) протестантство розглядали як єресь, гіршу за католицтво, реальні політичні потреби, зокрема пошук союзників для війни з переважно католицькою Річчю Посполитою, змушували московську владу ставитися до протестантів прихильніше, ніж до католиків. Офіційна Москва дотримувалася такої дещо шизофренічної політичної лінії аж до 1643 року, коли під тиском патріяршого двору та московських купців, які не тільки піклувалися про благочестя, а й вхопилися за нагоду усунути комерційних конкурентів, було ухвалено закрити наявні протестантські церкви62.
60 Див.: « Повесть о смерти и погребении », с. 320; « Из“ Сказания Авраамия Палицына”», с. 328. 61 Див.: The Travels of Olearius in Seventeenth-Century Russia, ed. S. H. Baron, Stanford, 1967, c. 248-254; факсиміле видання 1647 року див. на сайті Вольфенбютельської диґітальної бібліотеки ім. герцога Авґуста: http:// diglib. hab. de / wdb. php? dir = drucke / xb-4f-i40 & pointer = 2;
! пор. рос. пер. Александра Ловяґіна: Адам Олеарий, Описание путешествия в Московию, З-те вид., Москва, 2003. 62Див. доповідь Марії Сальомон Арель « Don’ t Ask, Don’ t Tell: Merchant Diasporas, Xenophobia and the Issue of Faith in Muscovite Russia » на конференції « The Modern History of Eastern Christianity; Transitions and Problems »( Дейвісів центр, Гарвардський університет, 26- 27 березня 2004 року). Дані Сальомон Арель свідчать про піднесення ксенофобних настроїв
18-15-569 2 4 9