6. Чи було « возз’ єднання »?
Почуття протонаціональної солідарности, безперечно, існувало в Московії початку XVII століття, але йому бракувало власних словесних засобів для вираження. Воно знайшло можливість проявитися не таку дискурсі довкола династії або держави, як у релігійному дискурсі. Складність ситуації влучно описала Ненсі Колман. З одного боку, вона переконана, що « московити справді були частиною більшого соціяльного витвору, яке ми назвали б суспільством, не тільки тому, що модерний російський націоналізм виводить свої корені з цього історичного контексту, а й через об’ єднавчі принципи, якими його наділяє російська мова, православна віра та( найбільше) політичне підпорядкування і бюрократична структура імперії ». Із другого боку, для означення московської « національної » свідомости, на її думку, « вузловим принципом <...> [ був ] релігійний, а не соціяльний: письменники із середовища еліти подавали суспільство як божественну християнську спільноту, а не згуртовану політичну спільноту єдиного народу » 53. Цей висновок особливо слушний щодо поглядів, що їх письменники висловлювали після 1613 року. Притаманна тогочасним московським книжникам практика використання релігійного дискурсу показує, як саме московські еліти уявляли себе протягом і після Смутного часу. Більше ніж будь-коли раніше вони обмежували істинну « російськість » територією свого царства й уважали свою державу за останній оплот православ’ я.
Попри те, що московські еліти стикалися з означеними проблемами, намагаючись виразити свою етнонаціональну ідентичність у перші десятиліття XVII століття, годі сумніватися, що в тогочасних джерелах ця ідентичність помітніша, ніж у текстах попередніх періодів московської історії. Цю тезу підкріплює твердження Валері Ківелсон про існування в XVI- на початку XVII століття московської « нації » або широкої політичної спільноти. Це твердження ґрунтується переважно, якщо не винятково, на документах, що стосуються Смутного часу54. У довгочасній перспективі історичний міт про Смутний час із його антипольськими обертонами відіграв вагому роль у формуванні модерної російської національної ідентичности. Князь Дмітрій Пожарський та купець Кузьма Мінін, які очолили народне ополчення, що відвоювало Москву, стали взірцями патріотизму в російській історичній уяві. Обрання Міхаіла Романова заклало підвалини основоположного міту династії Романових, яку буцімто обрав російський народ. Цю тему ілюструє популярність опери « Іван Сусанін »( первісна назва- « Життя за
53 Kollmann, « Concepts of Society and Social Identity », c. 38-39. 54Див.: Kivelson, « Muscovite“ Citizenship”», c. 471-475.
2 4 6