і
і
6. Чи було « возз ' єднання »?
умовою вступу Владислава на престол був його перехід у православ’ я, то Зиґмунт не мав жодного наміру зрікатися католицької віри. Перспектива присяги на вірність католицькому правителеві викликала протест у Москві, що його на повен голос озвучив патріярх. Цей протест задав тон пропаґандистським заходам, які переозначили політичний, соціяльний і міжнародний конфлікт як конфронтацію між істинною вірою та єрессю, наголосили московську політичну незалежність, самовпевненість, ксенофобію та ненависть до загарбників.
А що релігія стала основоположним джерелом натхнення для московитів у цьому по суті політичному та соціяльному конфлікті, то саме релігійна належність означувала для них образ « іншого ». Як ворогів істинної віри зображали не лише католиків( до яких зараховували уніятів) і протестантів, а й православних русинів і православних московитів, що підтримували чужоземних претендентів на московський престол. Іще восени ібоб року патріярх Ґермоґен засудив як неправославних прибічників Болотнікова, які захопили « Северскую Украину » та вступили на територію Рязанщини. Не вважаючи їх за чужинців чи представників іншої віри, він усе-таки викреслив їх із Православної церкви за те, що вбивали « братию свою православных крестьян ». За словами Ґермоґена, вони « отступили от бога и от православные веры и повинулись сатане и дьявольским четам. [...] Тако ж святыя иконы обесчестиша, церкви святыя конечно обругаша, и жены и девы безстудно блудом осрамиша, и домы их разграбиша, и многих смерти предаша » 46. Ґермоґен закликав « православных крестьян » до битви проти Болотнікова за « святыя божия церкви и за православную веру и за государево крестное целование » 47. Хоча в перебігу війни відбувалися гострі сутички між православними одновірцями( цей факт визнавали деякі письменники), жертви з царського боку трактовано як мучеників за віру. « Казанське сказання », в якому описано битву між урядовими військами і тульськими повстанцями, так описує жахливі наслідки сутички: « Великому полю покрытися мертвыми телесы единоверными, не бысть бо тогда на той брани ни единаго иновернаго, но все едина Русь межь собой побишася. Ту же и воем начального князя Бориса Петровича убили, за истинную православную веру мученически пострада » 48. Поки царева влада втрача-
46Див.: Восстание И. Болотникова, с. 197. У пам’ ятці « Иное сказание » Болотнікова та його соратників зображено як знаряддя сатани; див.: « Из“ Иного сказания”», с. 92-103, зокрема с. 92. 47 Див. послання Ґермоґена в кн.: Восстание И. Болотникова, с. 198, 215-216. 48Див.: « Из“ Казанского сказания”», у кн.: Восстание И. Болотникова, с. 104-109, зокрема с. юб. Із погляду автора « Піскарьовського літописця », бояри й знать, яких убили повстанці,
244