Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 256

7
6 . Чи було «возз'єднання»?
ського люду. З другого боку, щоб описати себе та свій народ, вони здебіль­
шого використовували терміни, що складалися з прикметників («москов­
ские люди» або «руские люди»), тоді як сусідів позначали іменниками
(«лях», «немец» тощо). Іменник «русин», що його вживано в давніших
московських текстах і що побутував у Білорусі й Україні на позначення
тамтешнього населення, здається, зовсім не фігурує в московських текстах
початку XVII століття. Термін «народ», який подекуди вигулькує в тогочас­
них московських літературних пам’ятках, не має значення «нація» чи «ет­
нокультурна спільнота», як було тоді в Україні та Білорусі; він просто-на-
просто означає масу людей. Іменники, що їх московити використовували
на позначення самих себе, зазвичай мали характер не етнонаціональний
(етнонім «Русь» рідко вживали для цього), а політичний («москвич») або
релігійний («православні», «християни»).
Але повернімося до термінів «московские» або «руские люди». Пер­
ший із них позначав або мешканців Москви, або жителів усієї Москов­
ської держави. «Руские люди» зазвичай охоплювали все населення Мос-
ковії разом із мешканцями земель, утрачених після ібоо року. Примі­
ром, в офіційних московських документах та історичних наративах укра­
їнці й білоруси (подібно до литвинів) фігурували як «иноземцы», тоді
як прикметник «руские» послідовно використовували на позначення
мешканців територій, що відійшли до Речі Посполитої, а саме Смолен-
щини й Чернігівщини40. У розповідях про Смутний час московські пись­
менники проводили, однак, чітку межу між підданцями Речі Посполитої
та Московії. Скажімо, Авраамій Паліцин, описуючи облогу Троїце-Сєр-
ґієвого монастиря, розрізняв «польских и литовских людей», з одного
боку, та «руских изменников», із другого41. Хоча в складі річпосполит-
ського війська та військ претендентів на престол було чимало русинів
(зокрема запорозьких козаків), московські письменники ніколи не на­
зивали їх «руськими людьми» або «православними християнами», а на­
томість поляками, литвинами або польськими і литовськими людьми.
Тож «Карамзінський хронограф» згадує про «чужоземця-литвина Івана
40 Як приклад див. розповідь московських послів до Криму про зустріч із трьома бранцями,
що їх татари захопили на території Речі Посполитої: «Один сказался ис под Олгова литвин
служилой Степаном зовут Яцков, а другой литвин Мишковскии, а третей же, Федором зовут
сказался руской смолнянин... взят в полон в Литву тому третей год». Документи російських
архівів з історії України, т. і, Документи до історії українського козацтва 1613-1620 рр.,
укл. Леонтій Войтович та ін., Львів, 1998, с. 77.
41 Див.: «Из “Сказания Авраамия Палицына”», с. 321-328, зокрема с. 324.
242