« Заспокоєний народ »
кої ». Вони узаконювали існування православної церкви в Речі Посполитій і Гарантували їй майнові права, зокрема й за рахунок унійної церкви. Це була найбільша перемога православного табору в боротьбі проти унії та вагомий тріюмф « народу руського релігії грецької ». Православні, швидко перебравши дискусію про леґітимність церковної унії в національні шати під тим претекстом, що унія порушила стародавні права руського народу, тепер мали всі підстави святкувати успіх своєї стратегії. Проте руська нація, яку « заспокоїли » в 1632 році, помітно відрізнялася від тієї, яку підтримували православні автори 1620-х років. Промовистою у цьому сенсі була вже згадана відмова допустити козацьку делеґацію до участи в обранні короля, як і той факт, що « Пункти...» адресувалися « обивателям » Польського королівства та Великого князівства- категорії населення, до якої входили тільки землевласники шляхетського походження, а отже, за її бортом лишалася решта руського суспільства. Нова згода з урядом стала кульмінацією десятиліть боротьби православної шляхти у місцевих та центральному сеймах. Її перемога була б неможливою без допомоги формально нелегальної православної ієрархії 1620-х років та підтримки релігійних братств і козацтва, проте в кінцевому підсумку задовільного порозуміння з державою досягла сама тільки шляхта73.
Задовольнивши шляхту, уряд намагався заручитися лояльністю всієї русько-православної спільноти( не в останню чергу й козаків) перед лицем неминучої конфронтації з православною Московією, яка вилилася в Смоленську війну 1633-1634 років. Додатковими вигодами, які королівський уряд отримував од такого ходу, було припинення кількадесятилітнього конфлікту з істотною частиною шляхти у східних воєводствах Речі Посполитої та розрив союзу православних і протестантів, одним із успіхів якого і був компроміс 1632 року. Ідучи на поступки « народу руському релігії грецької », влада Речі Посполитої хотіла бути впевненою, що нові права не потраплять у ненадійні руки. З цього погляду важливою Гарантією було обрання на сеймі нового Митрополита Київського і всієї Русі на місце тодішнього посідача цієї посади, який підтримував занадто жваві зв’ язки з бунтівним козацтвом. Новим митрополитом став Петро Могила, архимандрит Києво-Печерської лаври і син покійного господаря Молдавії, який підтримував приязні зв’ язки не тільки з руськими князями та шляхтичами,
73 Про розгляд православного питання на сеймах 1632 року та про « Пункти...» див.: Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, с. 151-199.
215