5- Творення руської нації
перевищують Сципіонів римських і Ганнібалів карфагенських! Бо запорозький вояк для славного польського королівства супроти пограничного неприятеля- то так як мальтійський для Волоської [ Італійської ] землі: стоїть в поважнім порядку і відважних кавалерів вітчині нашій дає69.
Козаки й самі намагалися отримати економічні, юридичні та політичні привілеї, які зрівняли б їх зі шляхтою, тож були зацікавлені у визнанні цих претензій православним духівництвом. Козацькі ватажки також уважали себе частиною не тільки народу шляхетського, але й руської нації, означеної в релігійних термінах. Уже ібю року вони звернулися з протестацією проти гонінь на православ’ я, в якій говорилося: « Што и ихъ милости княжата, панята, дигнитарове, рицерство, шляхта, народъ хрестіянскій <...> и мы тежъ, яко сынове тоєжь соборное апостольское восходное церкви будучи <...> протестуемся » 70. 1620 року вони просили в патріярха Теофана « висвятити митрополита і єпископів для руського народу » 71. Противники православної ієрархії, зокрема унійна шляхта, яка написала « Листа до ченців Віл енського монастиря », не ставили під сумнів рицарського статусу козаків і прямо не заперечували їхнього права виступати оборонцями православної церкви. Але, відмовляючи нешляхетській ієрархії у праві виступати від імені Русі, вони фактично залишали козаків за бортом « руського шляхетського народу ».
1632 року козаки надіслали послів для участи в т. зв. елекційному Сеймі, скликаному для обрання нового короля, але їх завернули, позаяк участь у виборах вважалася винятковим привілеєм шляхти. У цьому випадку Річ Посполита провела чітку межу між шляхтою і новоявленим козацьким « рицарством » 72.
« Заспокоєний народ »
У листопаді 1632 року після довгих переговорів новообраний польський король Владислав IV підписав « Пункти заспокоєння обивателів Корони і Великого князівства Литовського народу руського релігії грець
69 Цит. за: Грушевський, Історія української літератури, т. VI, с. 265-266. Оригінал « Еленха...» републіковано в: Архив ЮЗР, ч. І, т. VIII, с. 597-673. 70Цит. за публікацією в « Актах, относящихся к истории Южной и Западной России », див.: Акты ЮЗР, т. II: 1599-1637, С.-Петербург, 1865, с. 59- 71 Див.: Жукович, «“ Протестация” митрополита Иова Борецкого », с. 146. 72Див.: Грушевський, Історія України-Руси, т. VIII, Роки 1626-1650, Київ, 1995, с. 150-151.
214