5. Творення руської нації
Перше з уявлень, обсяг якого обмежувався князівською та шляхетською Руссю, обстоювали руські шляхтичі з обох релігійних таборів. На захист другого виступала церковна ієрархія, що наполягала на широкому тлумаченні руської нації, до складу якої зараховувалися як шляхетські, так і нешляхетські прошарки. Таку « інклюзивну » та « всеохопну » модель православні ієрархи підтримували не тільки через сумнівність шляхетського статусу нового митрополита й багатьох єпископів,- зрештою, були серед них і особи беззаперечно шляхетського, навіть князівського походження, якот титулярний єпископ Володимирський і Берестейський Йосиф( Єзекіїл) Курцевич-Коріятович,- а ще й через те, що вона була натоді найлеґітимнішою, коли не панівною. Як показав Алтоен, у польсько-литовській Речі Посполитій термін « нація »(« народ ») пов’ язували передусім із уявленням про етнолінґвістичну спільноту. Як і за києворуських часів, руські вчені й далі вживали термін « мова »(« язик ») на позначення того, що ми тепер називаємо « народом » або « нацією » 63. Ба більше: оскільки православна церква традиційно асоціювалася в очах її вірян і « сторонніх » із Руссю та руською нацією, то межі руських релігійної й етнонаціональної спільнот до середини XVII століття сливе збігалися. А що церковна спільнота обіймала людей усіх соціяльних верств, то й поняття спільноти національної стало так само інклюзивним і всеохопним. Тісна кореляція між цими двома моделями ідентичности- релігійною та національною- чітко простежується в творах православних авторів. Приміром, 1582 року Герасим Смотрицький адресував Острозьку Біблію « православному всякаго чина... читателеви ». Сорок років потому митрополит Йов Борецький адресував свою грамоту « всем веспол благочестивим церкве восточная благопослушним великоменитого народу російского всякого стану духовного и свіцкого достоінства побожним людем ». Церковні документи того періоду свідчать, що ієрархи зазвичай ділили світські стани на князів, шляхтичів, рицарів і містян64. Селяни до православних « станів » не належали, на відміну від міського населення. Річ у тім, що містяни без зволікань виступали на захист своїх прав іменем руської нації, хоч би яким було ставлення церковної ієрархії до них65.
63 Плохій, Наливайкова віра, с. 195-196. 64Там само, с. 214. 65 1608 року львівські братчики у петиції- « супліці », долученій до інструкції послам на сейм, скаржилися королю: « Утяжени естесмо мы, народ русскій, отъ народа полского ярмомъ надъ Египъскую неволю »( Архив ЮЗР, ч. І, том XI: Акты, относящіеся кь исторіи Львовскаго Ставропигіальнаго братства, Київ, 1904, с. 64; пор. у кн.: Історія України в
2 1 0