Нація « руської віри »
хію, якій закидали низьке соціяльне походження, що позбавляло її леґітимности в очах православної шляхти. Унійна шляхта, зі свого боку, не визнавала леґітимности наново висвячених православних ієрархів, беручи під сумнів шляхетне походження митрополита Йова Борецького й архієпископа Смотрицького та заперечуючи їхнє право виступати від імені « народу руського ». Адресанти « Листа до ченців Віл енського монастиря Св. Духа...»- представники визначних руських родів, які підтримували унію у Великому князівстві Литовському, запитували: « А що ж Смотрицький і Борецький в руськім народі?»- й одразу відповідали: « Послідки народу, виродки з черні- яка ж тінь від них на руський народ?» Це був їхній ворожий відрух на неприйнятні для них із соціяльних міркувань заклики Смотрицького до національної солідарности попри всі релігійні бар’ єри. Право священиків нешляхетського походження виступати речниками руської нації перед зовнішнім світом вони відкидали категорично:
Називаєте нас породженими з одної крові з вами і родичами своїми і додаєте велику і непристойну шкоду славі й походженню нашого старинного шляхетства, яке за нами далі самі не без підхлібства признаєте. Яка ж то « єдна кров »- наша шляхетська з плебеями? Яке споріднення з хлопством? Ви єднаєтеся в крові і рівняєтеся походженням з старинними руськими фаміліями, що ви теж Русь, з простого вашого походження,- це дурна і не згідна з чернечою скромністю претензія62.
І для Смотрицького, і для його шляхетських критиків нація(« народ ») була насамперед кровною спільнотою.
Нація « руської віри »
Суперечка довкола висвячення нової православної ієрархії патріярхом Теофаном у 1620 році винесла на яв неабиякі відмінності між двома уявленнями про націю, що тоді побутували в руському суспільстві.
62 Див. List do zakonników monastera cerkwie ś. Ducha Wileńskiego, na ich przedmowę, w Werificatiej jakoby niewinności ich powtóre wydanej położoną, odpisany, Wilno, 1621; penyбліковано в: Архив ЮЗР, ч. I, т. VIII: Памятники литературной полемики православныхъ южно-руссов съ протестантами и латино-уніатами въ Юго-западной Руси за XVI и XVII стол., вып. і, Київ, 1914, с. 737-738; укр. пер. цит. за: Грушевський, Історія української літератури, т. VI, с. 254; див. також: Плохій, Наливайкова віра, с. 212. Коли унія поширилася на Волині, багато хто з тамтешньої шляхти навпереміну підтримував то православну церкву, то унійну, залежно від поточних обставин: див. ревізіоністичну статтю Михайла Довбищенка « Реалії та міфи релігійного протистояння на Волині в кінці XVI- першій половині XVII ст.», Соціум № 2( 2003), с. 57-82.
209