Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 221

5 - Творення руської нації
воєвода - етнічний поляк і католик Томаш Замойський - за дружину має
Катерину з Острозьких, і це зумовлює його повноваження з погляду ру­
синів: генеалогічні доводи лишалися на часі, доки панегіристи невтомно
звеличували культурно сполонізованих руських князів як відпоручників і
оборонців Русі, культурно-історичний простір якої в такий спосіб присвою­
вався проектом творення ранньомодерної польської нації57.
Поки князі далі заохочували панегіристів шукати джерела своєї русь­
кої ідентичности у старокиївських часах, руська шляхта розбудовувала
власну модель руської ідентичности. Як можна здогадатися, ця модель
спиралася на Люблінській унії, яка ґарантувала шляхті ті самі права, що
й князям, урівнюючи їх із польською шляхтою. Руські шляхтичі, як і поль­
ські, вважали себе частиною шляхетського «народу»: під цим терміном, як
і в польській мові, вони мали на увазі не людність, а знатність народження
(себто походження, рід)58. У релігійній полеміці 1620-х років вони назива­
ли себе «руським шляхетським народом», декларуючи належність до русь­
кої шляхти. Поняття «руського шляхетського народу», що виникло за ана­
логією з поняттям польського шляхетського «naród», стало наріжним ка­
менем релігійних дискусій, бо православна шляхта сприймала наступ унії
та королівські гоніння проти православної церкви як випад проти її прав,
ґарантованих (так вони стверджували) положеннями Люблінської унії та
указами польських королів. Шляхта доводила, що за умовами унії руська
нація («народ») приєднувалася до польської як «рівна до рівної, вільна
до вільної». Також стверджувалося, що цими правами Річ Посполита на­
діляла православну та католицьку Русь, позаяк тоді іншої (себто унійної)
Русі не було. Отже, будь-яке розширення унії або майнових прав унійної
1619]. Доволі неточний український переклад Володимира Литвинова див. тут: Іван (Ян)
Домбровський, «Дніпрові камени», у кн.: Українська поезія XVII століття (перша поло­
вина). Антологія, уклав В. В. Яременко, ред. О. В. Лупій, Київ, 1988, с. 93-119. Аналіз по­
еми можна знайти у: Ihor Sevcenko, “Poland in Ukrainian History” у його ж: Ukraine between
East and West, c. 112-130, зокрема с. 124-126 (укр. пер.: Ігор Шевченко, «Польща в історії
України» у його ж: Україна між Сходом і Заходом, с. 121-139, зокрема с. 134-136); Яковенко,
«Латина на службі києво-руської історії».
57 Про ставлення панегіристів до Януша Острозького та князів Заславських - нащадків
Острозьких і оборонців унійної церкви - див.: Яковенко, «Топос “з’єднаних народів”»,
с. 248-254.
58 Ось як атестували себе члени шляхетського сеймику, який у березні 1573 року зібрався в
Берестечку: «Мы рады, дикгнитаре, княжата, врядники земские и дворные и все рыцерство
народу шляхетского, обыватели земли Волынское»; див.: Петро Сас, Політична культура
українського суспільства (кінець XVI - перша половина XVII ст.), Київ, 1998, с. 44 ~ 45 -
20б