Церковна унія
а чи тільки уявлених родичів і предків- Рюриковичів, Острозький хоч-нехоч перетворювався на лідера спільноти нового типу, яка означувалася не географічними кордонами князівської вотчини, а межами, що їх зумовлювали етнічна належність, мова, культура та релігія.
Натомість прихильні до Острозького польсько-католицькі письменники дотримувалися зовсім інакшої візії. Залишаючись у річищі усталеної традиції польського історіописання, вони вміщували свого покровителя не в контекст Біауіа Огйюсіоха, Русі чи навіть Речі Посполитої, а в контекст культурного простору Польського королівства. Услід за Кленовичем, вони годні були відсувати кордони Рутенії Оріховського на схід, але не далі східних і північних рубежів королівства. Як показала Наталя Яковенко, в польському історичному контексті влада князя Острозького над Руссю легітимізувалася шляхом пов’ язування його родоводу з персонажем польської леґенди на ім’ я Рус. Згідно з польськими хроніками, так звався брат Чеха й Леха( в альтернативній версії- син Леха), засновників Чеської та Польської держав. У такий спосіб генеалогічну леґенду про князів Острозьких майстерно інкорпорували в засадничий польський міт. Відокремлення цієї леґенди від історичної традиції Великого князівства Литовського досягли, оголошуючи Острозьких спадкоємцями не Ґедиміна, а Данила Галицького. Деякі панегіристи називали його « Данилом Острозьким », а його сина Лева- Левом Острозьким40. Фактично польські письменники стирали границю, наявну між польською та литовською Руссю до 1569 року, пересуваючи її на лінію, прокреслену люблінськими домовленостями. За іронією долі, чинячи так, вони наслідували традицію галицько-волинських літописців XIII століття, чиє поняття Русі також охоплювало Галичину, Волинь і Наддніпрянщину.
В центрі історичного простору, який конструювали і руські, і польські клієнти князя Костянтина( за всіх їхніх незаперечних відмінностей), перебувала, звісно, князівська родина Острозьких- спадкоємці славних володарів Київської Русі та некороновані королі нової Русі.
Церковна унія
У всій Европі наступ Реформації та політико-релігійний безлад, що її супроводжував, надавали місцевим елітам і аристократичним кланам нові можливості для легітимізації боротьби за привілеї, що належали їхньому соціальному стану та віросповіданню. Під цим оглядом,
40Див.: Яковенко, « Топос“ з’ єднаних народів”», с. 246-251, 254.
199