5. Творення руської нації
воєводство, що його, найімовірніше, якраз і хотів бачити в злуці з Римом. Цей погляд він висловив за три роки до Люблінської унії. Коли ж та стане доконаним фактом, ідею унії релігійної буде переформульовано так, аби охопити всі руські землі в складі новоствореної Речі Посполитої.
Цим переформулюванням зайнявся польський єзуїт Пьотр Скарґа, який рік учителював у Віденській єзуїтській колегії і видав 1577 року книжку « Про єдність Церкви Божої під одним пастирем і про грецьке від тієї єдности відступництво », написану десь трьома роками раніше, близько 1574 _ го. Скарґа розширив ідею церковної унії, звернувшись із закликом до « руських народів », хоча жодним словом не уточнив, кого саме мав на увазі. А що він ділив Русь на Червону( Галичину) й Білу( центральну та східну Білорусь), то, ймовірно, на відповідні категорії поділяв і руське населення. Мало того, він цілком міг убачати в мешканцях Великого князівства, а також Руського, Волинського, Брацлавського й Київського воєводств окремі руські народи. Хай там як, добре зрозуміло, що « руські народи » Скарґи замешкували набагато більшу територію, ніж Руське воєводство, але московитів до них не зараховували22. Отже, з одного боку, руське населення Речі Посполитої поставало як конгломерат окремішніх народів( ті ж таки русаки та волиняни Соліковського), а вони, своєю чергою,- як складники певної руської цілости, об’ єднаної спільною релігією( подеколи Скарґа вживає термін « руський народ » в однині).
Але конґломератом кількох руських народів вважав Русь не тільки Скарґа. Цей погляд поділяв і Мацей Стрийковський, автор польськомовної « Хроніки польської, литовської, жмудської і всієї Русі »( 1582). Він розрізняв руський і волинський народи, але, на противагу Скарзі, зараховував до руських народів( як-от в описі історії Чорної та Білої Русі) також московитів і « литовських білорусинів », очевидно вважаючи Московію частиною історичної Русі23. Головну увагу він приділяв, однак, Русі польсько-литов
22Текст Скарґи див.: Русская историческая библиотека, т. VII, С.-Петербург, 1882, с. 223- 580. Розгляд особливостей застосування у Скарґи терміна « руські народи » див. у моїй книжці: С. Плохий, Папство и Украина: политика римской курии на украинских землях в XVI- XVII вв., Киев, 1989, с. 13-17. Про Скарґу також див.: Janusz Tazbir, Piotr Skarga- szermierz kontrreformacji, Warszawa, 1983. 23 Див.: Maciej Stryjkowski, Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi, Warszawa, 1846( penp.: Warszawa, 1985), c. 107-111. Про давній укр. пер. див.: В. І. Ульяновський, Н. М. Яковенко, « Український переклад хроніки Стрийковського кінця XVI— початку XVII століття », Рукописна та книжкова спадщина України, вип. і, Київ, 1993, с. 5-12; О. Толочко,
192