5- Творення руської нації
жають поляками, « бо Русь є провінцією, що належить Польщі » 16. Новітні дослідження польської системи влади та політичної культури шляхти засвідчили першорядне значення локальних політичних структур і лояльностей у Речі Посполитій XVI століття17. Руське воєводство, певна річ, правило за об’ єкт такої лояльности для тамтешніх шляхтичів. Проте від решти польських воєводств воно відрізнялося своєю осібною історією, етнічним складом і релігійною традицією- тією спадщиною, яку засвоїв і заартикулював Оріховський. Із його творів випливає, що найвідданіше він ставився до руської релігії. Існують доволі слушні докази того, що Оріховський мав корисливий інтерес наголошувати православні корені своєї родини та східнохристиянські традиції своєї батьківщини: хотів, мовляв, злеґітимізувати свій шлюб і забезпечити дітям змогу успадкувати шляхетський статус і маєтність18. Утім, варто зазначити, що, вибудовуючи свою аргументацію, він не винаходив нічого геть зовсім нового для тодішніх культурних і політичних реалій, а лише обирав зрозумілі для місцевої шляхти доводи. Особлива ситуація Оріховського всього-на-всього дала йому додаткову спонуку увиразнити почуття належности, яке поділяли чимало його земляків- « русинів ».
Цей приклад говорить про тривкість руської ідентичносте на землях Польського королівства та її здатність асимілювати нових зверхників- польську шляхту. Руська ідентичність Оріховського мала вдосталь сил, аби перетинати етнічні, мовні та культурні кордони. От тільки вона не виходила за кордони Польського королівства: твори Оріховського показують, що « обрусілі » чи пак зрусинізовані поляки не хотіли або не могли налагодити зв’ язок із руською ідентичністю Великого князівства Литовського. Як висловився сам письменник у « супліці » до папи Юлія, праворуч від його райгіа лежить Дакія, ліворуч- Польща, навпроти- Угорщина, а позаду- Скитія( Татарія)- « до схід сонця » 19.
А проте ця ментальна мапа Галичини та її сусідів різко зміниться в 1569 році- за три роки після смерти Оріховського.
16Латинський оригінал див.: Orichoviana, с. 280-283, зокрема с. 281; польський переклад див.: Orzechowski, Wybór pism, с. 92- 97 » зокрема с. 94; український переклад Володимира Литвинова див.: Станіслав Оріховський, « Лист до Павла Рамузіо », у кн.: Українські гуманісти епохи Відродження, ч. і, с. 417-419, зокрема с. 418. 17 Див.: Andrzej Zajączkowski, Szlachta polska. Kultura i struktura, 2-ге вид., Warszawa, 1993; Antoni Mączak, Klientela. Nieformalne systemy władzy w Polsce i Europie XVI-XVIII w., Warszawa, 1994. 18Див.: Althoen, « Natione Polonus and the Naród Szlachecki », c. 497-499. 19Цит. за: Althoen, « That Noble Quest », c. 123; укр. пер. див.: « Станіслава Оріховського Рутенця супліка до найвищого понтифіка Юлія III...», с. 228.
190