Gente Ruthenus, natione Polonus
з листом, вітчизну Орловського замешкував люд, поміж якого воїнів було більше, ніж учених, а християнську віру він прийняв із Константинополя за правління князя Володимира. Оріховський поділяв свій народ на шляхту, здебільшого покатоличену, та простолюд, який зберігав вірність грецькому обрядові. Згадка про Володимира може свідчити, що вітчизна того народу не обмежувалася Галичиною, але сам Оріховський таких уточнень не робить. Навпаки: дотримуючись регіональної( на противагу етнокультурній) руської ідентичности, він твердить, що цей люд зазнав потужного латинського впливу, коли підкорився Польщі. Оріховський жодного разу не означує свій народ за мовним критерієм, але його ремарка про використання в освіті « частково слов’ янської, почасти латинської » мови, вживаної в церковних службах та законодавстві, підказує, що засобом писемного спілкування в корінній культурі виступала церковнослов’ янська або актова слов’ янська. Як свідчить наратив Оріховського, населення його Русі було багатоетнічним і багатоконфесійним. Його змішали в один народ польські королі, дозволивши вірним різних церков одружуватися одне з одним. У такий спосіб, стверджував Оріховський, його предки- польські шляхтичі- змогли взяти шлюб із русинками, осісти в руському селі Оріхівці та перетворитися на руських воїнів. За такою логікою, побравшись із місцевими жінками й осівши на Русі, поляки стали русинами.
Чи наближає нас цей автобіографічний наратив до розуміння ідентичности Оріховського? Либонь, так. Гадаю, що конкретна місцева й культурна ідентичність визначали Оріховського як русина, а означення « Роксолан », яке він часто-густо додавав до свого прізвища, виступало важливим маркером цієї ідентичности на території польської держави. А от за межами Польщі цей додаток утрачав сенс, тому в закордонних подорожах Оріховський називав себе поляком( себто мешканцем, або ж громадянином Польського королівства), як-от на авдієнції в кардинала Контарині в Римі. В листі до Паоло Рамузіо у Венецію( 1 5 4 9) він зазначає, що його родичів Станіслава Ваповського та Станіслава Дрогойовського в Італії вватут цит. за: Nad społeczeństwem staropolskim: Kultura, instytucje, gospodarka w XVI-XVIII stuleciu, pod red. Karola Łopateckiego i Wojciecha Walczaka, Białystok, 2007, c. 85; польс. пер. див.: Orzechowski, Wybór pism, c. 620-641; укр. пер. Володимира Литвинова див.: Станіслав Оріховський, « Лист до Яна Франціска Коммендоні про себе самого », у кн.: Українські гуманісти епохи Відродження, ч. і, с. 405-416, зокрема с. 405-406: « Вітчизна моя, Русь, простягається над рікою Тиром, яку мешканці надбережних околиць називають Дністром, біля підніжжя Карпатських гір, пасмо яких відокремлює від Угорщини » і далі.
189