Походження Великої Русі
політична культура85) цю ідентичність прийняли широкі кола московської еліти, починаючи від самого царя і закінчуючи боярами та дворянами. Це й стало, по суті, народженням нової ранньомодерної нації, яку Валері Ківелсон назвала « колективом, який охоплює всю політичну спільноту, на відміну від спільнот часткових або локальних » 86. Нам бракує джерел для висновку про роль горизонтальних зв’ язків у московській ранньомодерній нації XVI століття, але багато що свідчить про важливу роль зв’ язків вертикальних, особливо тих, що вели вниз від царя до останнього підданця. Так само як династичний наратив посідав чільне місце в ідеологічній архітектурі тогочасної Московп, особа царя була центром політичної та общинної структури московського суспільства, а отже й політичної, соціальної та релігійної ідентичностей87. Макро- і мікрокосм московської ідентичносте обертався довкола особи царя, якого, попри їхню реальну поведінку( особливо це стосується Івана IV), книжники уявляли не тираном-самодержцем, а лагідним правителем, що керує своїм царством у повній злагоді з боярами88.
Комплекс символів та ідей, які визначали ідентичність московської Русі, був першим руським потужним об’ єднавчим проектом від часів занепаду Київської Русі. І київський, і московський проекти здійснювали сильні правителі, які хотіли легітимізувати свою владу і були готові вжити на це серйозні інтелектуальні ресурси. Ці два проекти і створені ними ідентичності так само відрізнялися між собою, як і держави, в яких вони здійснювалися. Обидва ґрунтувалися на концепції династичної легітимности і використовували поняття Руської землі для мобілізації лояльностей еліт, але ці компоненти у двох державах працювали по-різному. Якщо в Києві, де Руська земля вважалася спільною вотчиною Рюриковичів, вона претендувала на статус головного об’ єкта лояльносте цілого князівського клану, то в Московії, де вона означала вотчину великого князя, її використовували для утвердження лояльносте залежних князів і служилих еліт до великого князя. Руська земля у московських авторів поглинала одну вотчину за іншою, виходила за межі Суздальсько-Владимирської землі й увбирала нові території, приєднані до вотчини великого князя- Московської держави. її
85 Див.: Edward L. Keenan, « Muscovite Political Folkways », Russian Review 45( 1986), c. 115-181( укр. пер.: Едвард Кінан, « Традиції московської політичної культури » у його ж: Російські історичні міти, с. 82-175). 86Kivelson, « Muscovite“ Citizenship”», с. 470. 87 Там само, с. 469-474. 88Див.: Bushkovitch, « The Formation of a National Consciousness », c. 363-368.
173