Русь проти Литви
вже не могли вважати їх добрими і асоціювали тільки зі злом, але московити не мали такого поворотного моменту стосовно киян. Звісно, можна припустити, що політична лояльність ранньомодерних киян до неруських і неправославних королів, а також небажання підтримати московську схизму супроти Константинополя після Флорентійської унії надавали їм « некошерного » вигляду в очах московитів XVI століття. Та все-таки вражає колосальна різниця у ставленні офіційного московського дискурсу до середньовічних київських князів і ранньомодерної литовської русі. Якщо перші були своїми, то другі- « чужими ». Для московитів найважливіші кордони тієї епохи уособлювали династія і патримоніяльна держава, а не етнічна належність чи навіть спільна релігія.
Мало який випадок настільки наочно показує складне почуття відчужености двох паростей Русі, як « литовська » одисея Андрея Курбського. Один із очільників московського війська, який штурмував мури Казані в 1552 році, в 1564-му Курбський перейшов на бік ворогів царя під час Лівонської війни. Він фактично пішов за прикладом багатьох князів XV століття, що втікали до Литви від несприятливих політичних обставин у Московії. Різниця у ставленні до Курбського після його втечі в Литву старого( Іван IV) і нового( Зиґмунт Авґуст) сюзеренів красномовно свідчить про різні концепції лояльности правителеві в Московії й у Великому князівстві Литовському. Іван IV вважав вчинок Курбського зрадою( такі дослідники, як Ліхачов, інтерпретували це як « зраду батьківщини »), натомість при польському дворі й у Великому князівстві до переговорів князя в 1569 році про перехід на службу Габсбургам поставилися з розумінням, це не викликало там негативної реакції74. Московія вимагала лояльности до особи правителя, а у Великому князівстві кожен шляхтич у мирний час мав право обирати собі сюзерена75. Попри таке ставлення до нього, Курбський, оселившись після втечі в литовській Русі, почувався там іноземцем. Навіть якщо не брати до уваги приписувану Курбському « Историю о Великом князе Московском », де автор називає себе « странны и пришельцы » 76, існує достатньо підстав
74 Див.: Auerbach, « Identity in Exile: Andrei Mikhailovich Kurbskii and National Consciousness in the Sixteenth Century », c. 11-25, зокрема с. 14-17. 75 Князь Дмитро Вишневецький, легендарний засновник Запорозької Січі в XVI столітті, міг спокійно повернутися до Зиґмунта Авґуста, запропонувавши перед тим « добровільну службу » Іванові IV. Про Вишневецького( в українському фольклорі Байду) див.: Грушевський, Історія України-Руси, т. VII, Козацькі часи- до року 1625, Київ, 1995, с. 114-127. 76 Див.: Prince А. М. Kurbsky’ s History of Ivan IV, ed. and transl. J. L. I. Fennell, Cambridge, 1965. Уривки з цього твору( оригінал і переклад сучасною російською мовою) див.: Андрей Курбский, « История о Великом князе Московском », у кн.: Памятники литературы Древней
167