4■Піднесення Московії
ковської мітології та історичної ідентичности. Іван Грізний вірив у це уявне минуле, так само як і його підданці, принаймні ті, хто брав перо і записував свої думки для нащадків. У другій половині XVI століття коло таких авторів не обмежувалося книжниками при царському чи митрополичому дворі- серед них були політичні емігранти, як-от Андрєй Курбський, чи руські дворяни в полоні у татар, як-от гаданий автор « Казанської історії ».
Чому ж тоді московити не використовували історичне знання для встановлення зв’ язку( негативного чи позитивного) зі своїми руськими родичами у Польщі та Литві? Є кілька способів пояснити цей, здавалось би, парадокс. По-перше, на відміну від зламу ХУ-ХУІ століть, у другій половині XVI століття московити вже не вели воєн за київські території і через це мали менше стимулів утягуватися в діялог про права на київську спадщину. По-друге, відчуття етнічної солідарности з іноземними підданцями серед московських еліт ніколи не було сильним. У листах до Стефана Баторія Іван Грізний жодного разу не згадував належність до руського народу або православної релігії східнослов’ янських підданців Баторія. Він називав руських жителів литовського прикордоння за містами, себто « оршани », « дубровляни », а також « твои [ Баторія ] украинньїе люди » 72. Не мислили московити і в категоріях релігійної єдности: справжня релігія закінчувалася для них кордонами царської держави. Як свідчать московські документи про зустріч царя з папським леґатом Антоніо Посевіно в 1582 році, Іван Грізний дуже неохоче обговорював розкол між християнським Сходом і Заходом без митрополичого благословення73.
Ставлення московитів XVI століття до стародавнього Києва багато в чому нагадувало ставлення ранньомодерних християн до юдеїв: шукаючи в образі біблійних євреїв розради і порівнюючи себе з євреями в єгипетському полоні, вони, однак, не могли провести позитивну лінію між історичними євреями Ізраїлю, яких ушановували в молитвах, і євреями своєї країни, яких ганили і переслідували. У випадку євреїв існував принаймні риторичний поворотний момент( розп’ яття Ісуса Христа), коли християни
72Див.: « Послание польскому королю Стефану Баторию 1579 года », с. 212. 73 Див.: Keenan, « Muscovite Perceptions of Other East Slavs », c. 24-29( укр. пер.: Кінан, « Сприйняття московитами інших східних слов’ ян перед 1654 роком », с. 50-52); пор.: Ostrowski, Muscovy and the Mongols, c. 211-212. Пол Бушковіч поставив був під сумнів чільну роль московської світської влади загалом та Івана IV зокрема у виборі ієрархів московської церкви. Див.: Paul Bushkovitch, « The Selection and Deposition of the Metropolitan and Patriarch of the Orthodox Church in Russia, 1448-1619 », у кн.: Etre catholique- etre orthodoxe- etre protestant, с. 123-150.
166