Парадокси нового Єрусалима
Примирлива заява царя була реакцією нібито на слова польсько-литовських послів, що Лівонія має підлягати Стефанові, бо це католицька земля, а він католицький правитель. Іван парирував тим, що посли суперечать ученню папи і рішенням Флорентійського собору, відповідно до яких латинська і грецька віра урівнювалися між собою. Цар заявив, що польська шляхта порушує папські настанови, змушуючи людей переходити з грецької віри у латинську, натомість у Московії переходити з католицизму у православ’ я нікого не змушують. « А у насъ которые в нашей земли держать латинскую веру,- писав цар,- и мы их силою от латинское веры не отводим и держимъ ихъ въ своемъ жаловании зъ своими людми ровно, хто какой чести достоин, по их отечеству и по службе, а веру держать какову захотят » 64. Цареві аргументи становлять для нас особливий інтерес, і то не тільки своїми риторичними поворотами, а й через те, що оприявнюють зв’ язок між релігією та експансією Московії на захід, у неросійські і неправославні землі.
Цар поводився дуже прагматично і гнучко, коли йшлося про здобуття нових територій. Він уважав Лівонію своєю вотчиною і, здається, не дуже переймався тим, що цей край населяють католики-німці, а не православна русь65. Хоча в офіційному дискурсі держави та православної церкви протестантів трактували як іще гірших ворогів справжнього християнства, ніж католики, Іван IV та його наступники мали зважати на реалії сконфесіоналізованої Европи- союзників проти католицької Речі Посполитої Московія знаходила здебільшого серед протестантських князів. Виглядає також, що цар ставився до своїх неправославних підданців-християн і гостей доволі толерантно, чого їм не могли Гарантувати західні володарі реформаційної та контрреформаційної доби. Принаймні цар міг запевнити англійських купців, що їм самим та їхнім товарам нічого не загрожує, натомість в Англії королева Єлизавета не могла цілком убезпечити іноземних купців, яким завдавали шкоди й образ її англіканські підданці66.
64Посланця Йвана Грозного, с. 229-230. 65 Там само, с. 223, 224, 227. 66Про порівняння релігійної толерантности до іноземних купців в Англії та Московії XVI століття див.: Maria Salomon Arel, « Don’ t Ask, Don’ t Tell: Merchant Diasporas, Xenophobia, and the Issue of Faith in Muscovite Russia », доповідь, виголошена на конференції « The Modern History of Eastern Christianity: Transitions and Problems » у Гарвардському університеті 26-27 березня 2004 року. Про різні інтерпретації принципів релігійної толерантности серед англійських і московських іншовірців див.: Anna Yu. Seregina, Mikhail V. Dmitriev, « Two Views on Religious Toleration in the Sixteenth Century: Robert Persons and Starets Artemij », у кн.: Etre catholique- etre orthodoxe- etre protestant: Confessions et identites culturelles en Europe medievale et modeme, reun. et publ. par M. Derwicz, M. V. Dmitriev, Wroclaw, 2003, c. 89-109.
163