4■Піднесення Московії
В літературі часто завважували, що уявні патримоніяльні права московських правителів на ті чи ті руські землі не мали нічого спільного з їхньою візією східнослов’ янської споріднености цих земель46. Іван Грізний вважав Лівонію, так само як Казанський ханат, своєю вотчиною. Хоча в офіційних документах Іван Грізний окремо наводив роки свого російського, казанського і астраханського царювання, для новоздобутих царств окремих вінчань на царство не провадили. Ця практика вказує на продовження традиції, коли московський правитель додавав до свого титулу назву кожної нової землі, князівства чи країни, яку він завоював або отримав. Цар і царські дипломати у своїх листах обґрунтовували ці претензії, покликаючись, зокрема, на права, які здобули були Іван III і Васілій III. Отже, якихось великих змін у способах легітимації царської влади і кордонів держави після завоювання Казані не сталося.
Московити не забували і про київське коріння своєї династії та патримоніяльні права, з цим пов’ язані. В 1548 році на переговорах із литовськими послами стосовно визнання царського титулу Івана Грізного московські дипломати стверджували, що Іван успадкував його від свого предка, київського правителя Володимира Мономаха. Литовців цей аргумент не переконав, вони завважили, що Київ належав Литві, правитель якої і мав титульні права на « Київське царство » 47. Цей територіяльний арґумент мало вплинув на династичне і патримоніяльне мислення московитів. Як показав Пеленський, київську тему використовували і для легітимації завоювання Іваном IV Казані. До неї зверталися не дипломати, а царські літописці( якот автори Ніконівського та Львівського літописів) і автори творів, писаних під наглядом митрополита Макарія. Згідно зі « Степенной книгой », « Казаньская земьля, иже преже Болгарская земьля именовася, ея же оть иско-
Germanes »- див. Giles Fletcher, « Of the Russe Common Wealth » у кн.: Giles Fletcher, Jerome Horsey, Russia at the close of the sixteenth century, ed. Edward Augustus Bond, New York, 1856, c. 20; nop. рос. пер.: Джильс Флетчер, О государстве Русском, пер. М. А. Оболенский, Москва, 2002, с. зз; див. також:: А. М. Kleimola, « Genealogy and Identity among the Riazan’ Elite », у кн.: Culture and Identity in Muscovy, c. 284-302, зокрема c. 284-285). 46 На думку Кіиаиа, патримоніяльні претензії московських зверхників сучасною дипломатичною мовою можна витлумачити як наявність певних « історичних інтересів » у регіоні, див.: Keenan, « On Certain Mythical Beliefs and Russian Behaviors », c. 24, та його ж, « Muscovite Perceptions of Other East Slavs », c. 25-26( укр. пер. відповідно: « Російські міти про київську спадщину », с. 18-19; « Сприйняття московитами інших східних слов’ ян перед 1654 роком », с. 47- 48). 47 Див.: Русина, « Київ як Sancta Civitas у московській ідеології та політичній практиці XIV- XVI ст.», с. 189-190.
156