Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 171

Дискурс царства
держави, жителі Казані були не першими неслов’янами, яких завоювала
Московія. Збирання «руських земель», так само як і «збирання» земель
монгольських, часто означало, що під руку руських князів потрапляють
неслов’янські підданці. «Житіє св. Стефана Пермського» дає добре уяв­
лення проблем, із якими стикнулися місіонери XIV століття, що пропові­
дували серед неслов’янського і нехристиянського населення монгольської
Русі. Ця категорія населення кардинально розширилася після приєднання
Новгородської землі. Таким чином погляд, що саме середина XVI століття
була періодом «імперіялізації» Московії, має свої проблеми. Джефрі Гос-
кінґ, приміром, визнає, що в 1552 році «московська Русь уже була багато­
національною державою», і вважає завоювання Казані моментом, «коли
Московія почала свою імперську кар’єру, завоювавши і вперше приєднав­
ши неросійську суверенну державу»44. Вочевидь, можна погодитися з та­
кою інтерпретацією завоювання Казані (якщо «російський» розуміти як
«східнослов’янський»), але чи можна сказати, що саме так сприймали цей
період тогочасні московські еліти?
Звісно, московські еліти епохи Івана Грізного, на відміну від нас, не
знали, що за Казанню буде Астрахань, Західний Сибір і врешті-решт Цен­
тральна Азія. Крім того, вони мислили (точніше, артикулювали свої дум ки)
передусім у категоріях держав і династій. Тому анексію волзьких ханатів
розглядали як приєднання до руського царства двох нових царств. Вони
також мислили в релігійних категоріях. Головна відмінність між анексією
Казані та анексією Новгорода полягала в релігії: у першому випадку мос-
ковити мали справу з нехристиянською мусульманською державою, нато­
мість новгородців уважали просто християнами-відступниками. Крім цьо­
го, відмінність між двома історичними епізодами (про це йтиметься далі)
у свідомості московських еліт далеко не була такою драматичною, як може
здаватися нині. І сама анексія Казані, і її офіційне виправдання були зако-
рінені в ранішій анексії Новгорода та інших руських держав. В обох випад­
ках московські еліти покладалися на стару і добре розвинену концепцію
вотчини, точніше патримоніяльних прав московських володарів на певну
територію. Як показує випадок Казані, ця концепція не зважала на етніч­
ність і релігію - все це мало що значило для царя, який уважав себе нащад­
ком Августа і німцем із походження45.
44 Geoffrey Hosking, Russia: People and Empire, 1552-1917, London, 1998, c. 3.
45 Іван Грізний нібито заявив це своєму золотареві-англійцю (пізніше ці слова процитував
Джайлз Флетчер): «Я не росіянин, предки мої германці» («І am no Russe, my auncestors were
12 *
155