4■Піднесення Московії
лишньою столицею самої Київської Русі. Лише перемога русько-литовського війська на чолі з князем Костянтином Острозьким під Оршею 1514 року зупинила наступ московитів і усталила кордон між двома державами35.
Московським книжникам кінця XV- початку XVI століття здавалося важливим встановити зв’ язок із Києвом не тільки для того, щоб злеґітимізувати московські територіяльні завоювання на заході, а й для того, щоб надати смисл новому титулу, який прийняли московські правителі. Цей титул символізував їхню незалежність від ханів, урівнював їх у статусі з колишніми сюзеренами, утверджував права на владу, співмірні з правами західноєвропейських імператорів. Хоча до вінчання на царство Івана Грізного в 1547 році основним титулом московських правителів лишався титул великого князя, царський титул час від часу вживав його дід Іван III; імператор Священної Римської імперії Максиміліан І визнавав його як легітимний титул Васілія III, батька Івана IV. Ймовірно саме за правління Васілія було написано політичний і історичний трактат, відомий під назвою « Сказание о князьях Владимирских »- у цьому творі московські правителі поставали нащадками візантійського імператора Константина Мономаха і римського імператора Августа. Автори « Сказания » фактично запозичили арґументи, вперше сформульовані на початку XVI століття митрополитом київським Спиридоном-Саввою, уродженцем Твері. Очевидно, під впливом теорій про римське походження литовців Спиридон-Савва виводив генеалогію Рюриковичів з імператорського Рима і висунув гіпотезу про візантійське походження прав московських князів на царство36.
Авторам « Сказания о князьях Владимирских » києворуська історія здалася корисною для утвердження обох зв’ язків, адже вона пов’ язувала московських правителів з Августом не лише через Константина Мономаха( дядька київського князя Володимира Мономаха), а й через вигаданого Рюрикового родича на ім’ я Прус. Вона також вводила литовські генеалогічні леґенди в московський ґранд-наратив, що полегшувало інкорпорацію
35 Стислий огляд московсько-литовських відносин у цей період див.: Martin, Medieval Russia, 980-1584, с. 303-308; детальний аналіз див.: А. А. Зимин, Россия на пороге нового времени( Очерки политической истории России первой трети XVI века), Москва, 1972; Михаил Кромм, Меж Русью и Литвой: западнорусские земли в системе русско-литовских отношений конца XV- первой трети XVI в., Москва, 1995. Про формулювання московських претензій на Київ див. розвідку Бориса Флорі « Давньоруські традиції та боротьба східнослов’ янських народів за возз’ єднання » у кн.: Пашуто, Флоря, Хорошкевич, Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства, с. 171-172. 36Про те, як Спиридон-Савва й автори « Повісти » розглядали литовські генеалогічні леґенди, див.: Олена Русина, « Київ-Троя: передісторії та історія міфологеми » у її ж: Студії з історії Києва та київської землі, Київ, 2005, с. 240-263, зокрема с. 243-251.
152