Відкриття Києва
Цю заяву можна вважати одним із перших проявів теорії translatio imperii, яка постулювала перехід влади у руських землях від Києва до Владимира-на-Клязьмі і далі до Москви. Московські правителі і книжники потребували такої теорії для легітимації своїх претензій на Новгород, але вона вочевидь несла в собі й актуальний політичний зв’ язок із Києвом. Намагаючись зіштовхнути Велике князівство Литовське з Московією, новгородці запросили до себе правити київського князя Михайла Олельковича, і, можливо, саме московські книжники виробили арґумент про translatio на противагу історичним арґументам прихильників київського князя33. Якщо так, то від самого початку теорія translatio не просто встановлювала зв’ язок між Москвою і Києвом, а й робила це коштом Києва, вилучаючи київських( а заразом литовських) князів з офіційної генеалогії правлячої на Русі династії.
Поява претензій на київську спадщину в московських літописах до певної міри відкрила Іванові III шлях до титулу самодержця всієї Русі, що його він почав уживати в стосунках із Великим князівством Литовським на початку 1490-х років. Нова риторика виявилася корисною у тривалій суперечці Москви з Литвою за руські території на прикордонні двох держав, куди належав і Київ. У договорі з Габсбурґами 1490 року московські дипломати згадали « Київське князівство » як можливу ціль подальшої військової експансії Івана III. У 1490-ті роки прикордонні сутички, характерні для литовсько-московських стосунків у 1480-х роках, переросли у відкриту війну. Вона закінчилася підписанням договору 1494 року, за яким литовці не тільки змирилися з переходом Новгорода і Твері під владу Москви, а й тимчасово визнали Івана III правителем усієї Русі. Поновлення бойових дій у 1500-1503 роках призвело до того, що Москва завоювала низку нових руських територій, зокрема сусідній із Києвом Чернігів( згадку про який іще раніше було додано до титулу Івана III). Московські дипломати послідовно заявляли, що цар володіє « вся Русская землея, Киев, и Смоленеск, и иньїе городьі » 34. Руські князі, як-от Михайло Глинський, тікали з Литви в Московію; здавалося, в перебігу нової війни Московія здобуде контроль над ко
33 Pelenski, « The Origins of the Official Muscovite Claims », c. 90. Практику новгородської та псковської громад запрошувати князів із Великого князівства Литовського досліджувала Анна Хорошкевич, див.: Пашуто, Флоря, Хорошкевич, Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства, с. 140-141. 34 Про використання нового царського титулу у стосунках Московії з Новгородом і Литвою разом зі згадками московських дипломатів про литовську Русь як вотчину Івана III див.: Филюшкин, « Вглядываясь в осколки разбитого зеркала », с. 561-601.
151