З■Під литовським шатром
яльности до володаря, його напівцентралізованої литовської держави та осібної руської культурної спадщини і звичаїв. Вона фактично служила парасолькою для осібних і, як можна судити з перебігу Люблінського сейму, потужніших ідентичностей різних руських земель, що стали потім територією України та Білорусі. У політичному плані литовська руська ідентичність ґрунтувалася на середньовічній і ранньомодерній концепції лояльности до правителя. Її підкріплювала лояльність до окремих політичних( а від XV століття і церковних) інститутів, які відрізняли литовську Русь від Русі польської( Галицької) та Русі монгольської або післямонгольської( північно-східної). Ідея загальноруської єдности не зникла, особливо в середовищі церковних книжників, на свідчення яких ми мусимо часто( а іноді безальтернативно) покладатися. Але її затьмарила гібридна русько-литовська ідентичність, яку зумовлював і розвивав самий факт існування литовської держави. Ліквідація Новгорода, Пскова і Твері як незалежних держав і об’ єднання монгольської Русі довкола Москви закріплювало політичний і культурний кордон між литовською і післямонгольською Руссю. А війни між двома культурно й історично спорідненими спільнотами за владу над руськими землями перетворювали ці спільноти одна для одної на майже взірцевого « іншого ».
Проблема полягала в тому, що литовська ідентичність руських еліт, яка виникала по ходу політичного розвитку Великого князівства, мала зародковий характер. її вистачало, щоби спорудити помітний паркан, якщо не стіну, між литовською та московською Руссю і навіть створити почуття солідарности руських земель під юрисдикцією литовського великого князя. Але їй не вдалося забезпечити чуття лояльности достатньо сильне, аби завадити руським князям тікати на початку XVI століття в Москву чи переходити під владу Польського королівства у другій половині століття. На Люблінському сеймі 1569 року литовські делегати виправдовували поступки полякам, покликаючись на обов’ язок перед батьківщиною, Великим князівством82, але сама ця концепція лишалася недорозвиненою і не була провідною у тогочасному політичному дискурсі. Хай там які позитивні почуття мали руські еліти до литовської держави, їх затьмарювали майнові та культурні інтереси, захищені й підтримувані на регіональній основі.
Якщо подивитися з перспективи 1569 року на політичну і культурну історію західної та південно-західної Русі ХІІІ-ХУІ століть, то виглядає, що на розвиток цього регіону найбільше впливали місцеві ідентичності,
82Див.: уривок з Акту Люблінської унії: Белоруссия в эпоху феодализма. Сборник документов и материалов в трех томах, Минск, 1959, т. 1, с. 150.
130