Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 143

Роз’єднавча унія
На відміну від своїх наступників початку XVI століття, які писали в часи
глибокої конфесіоналізації руського суспільства, Скорина не бачив жодної
суперечности між своїми неправославними релігійними поглядами і чітко
вираженою руською ідентичністю.
Серед проблем, що їх ставлять перед дослідником твори Скорини, -
географічна розмитість руського народу, з яким він себе ідентифікує. Де
починається і де закінчується його народ? До чого вони зводяться - міс­
то Полоцьк, Полоцька земля, руські землі тільки Великого князівства,
ціле Велике князівство Литовське чи всі руські землі незалежно від
Великого князівства? Чи ці кордони пролягають деінде в межах цих по­
літичних і етнокультурних організмів? Найочевидніші маркери ідентич­
носте Скорини - самоозначення як уродженця Полоцька і Литви - вказу­
ють, що своєю батьківщиною він уважав руські землі Великого князівства
Литовського (можливо, за винятком тих, що належали власне Литовському
князівству, як-от Чорна Русь). Звертання Скорини до широкої православ­
ної авдиторії без згадок про православного правителя Московії прово­
дить чітку межу його руського простору: він, імовірно, закінчувався мос­
ковсько-литовським кордоном. Скорина друкував свої книги після битви
під Оршею, за понад шістдесят років після остаточного розколу Київської
митрополії, тому не міг уникнути впливу дедалі більших розходжень між
литовською та московською Руссю. Широкий чи вузький сенс вкладав
Скорина у поняття «руський народ» (язик), його інтерес до народної мови
сприяв проникненню простомовних елементів (у цьому випадку - варіанта
старобілоруської) у друк і в такий спосіб явно розхитував не лише позиції
церковнослов’янської як спільної літературної мови східних слов’ян, а й
ширшої концепції єдиного руського простору.
Роз’єднавча унія
Останній акт історії ВКЛ як незалежної держави розіграв­
ся на Люблінському сеймі 1569 року, коли династично об’єднані Польське
королівство та Велике князівство Литовське перетворилися на нову єди­
ну державу - Річ Посполиту. Модерні українські, білоруські та російські
історики здебільшого вважали, що Люблінська унія відкрила шлюзи для
польської культурної і релігійної експансії на схід і кардинально змен­
шила вплив руського елемента в новій державі. Мало хто помітив, однак,
тривалий уплив унії на проекти творення української та білоруської іден­
тичносте. Передавши Польщі українські землі Великого князівства, архі­
125