Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 142

З- Під литовським шатром
Скорина (вважають, що він перейшов із православ’я в католицизм, а
потім у протестантизм) мислив свою головну лояльність не в конфесійно­
му, а в культурному й етнолінґвістичному вимірах і хотів зробити Біблію
доступнішою для простих людей руського народу, «язика». Упродовж жит­
тя Скорина ідентифікував себе по-різному: литовець - коли йшлося про
політичну ідентичність, русин - коли про ідентичність культурну, полоча-
нин - на означення місцевої ідентичности. Виглядає, що рушійною силою
книжок Скорини, які відкривали нову епоху в зашкарублій православній
думці раннього нового часу, була мобілізована руська ідентичність. Його
доробок засвідчує важливість Реформації не лише для розвитку просто­
народних мов, які перебували в тіні церковнослов’янської, що панувала в
церковному житті, і канцелярської руської, яка побутувала в політиці і су­
дочинстві Великого князівства Литовського. Книжки Скорини вводили в
публічний дискурс (пожвавлений завдяки поширенню друкованого слова)
концепції, які спонукали до піднесення модерних націй. Вони заохочували
в руських землях лояльність до батьківщини (місця народження) і відда­
ність власному народові. Скорина писав про властивий людям особливий
зв’язок із місцем свого народження. Він також завважував, що сам народив­
ся серед руського язика, і закликав своїх читачів служити простому русь­
кому народові. Аби удоступнити Біблію народу, він друкував простомовні
слова на берегах своїх книг, зокрема й на першій - церковнослов’янській
версії Псалтиря74.
З погляду етнокультурної ідентичности революційний елемент перед­
мов і післямов Скорини полягав у тому, що він наголошував спільний ін­
терес руського народу і визначав цю спільноту в етнолінґвістичному плані.
Вживаний у нього термін на означення цієї спільноти (язик) століттями
раніше використовували києворуські автори, зокрема митрополит Іларіон
у середині XI століття75. Головна відмінність між Скориною та Іларіоном у
тому, що автор XI століття чітко не розрізняв руський народ і Руську землю.
Натомість в очах Скорини руський народ становив певну етнокультурну ці­
лість, яка не залежала від конкретної політичної структури. Її тримала ра­
зом не влада правителя, а лояльність «братії», до якої і звертався Скорина.
До цієї цілости входив і «простий народ» - новий об’єкт лояльности і від­
даносте, незнайомий ранішим авторам, які догоджали інтересам князів.
74 Див.: Ф. Скарьіна, Твори: Прадмови, сказанні, паслясляслоуі, акафісти, пасхалія, Мінск,
1990, с. 18-37. Пор.: Грушевський, Історія української літератури, т. V, с. 119-129.
75 Див. розділ і цієї книжки, зокрема прим. 35 на с. 31 і далі.
124