Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 136

З . Під литовським шатром
них і їхні території як частину руського народу. Твердження про Руську
землю, якою править Вітовт, зазнало редагування, але лишилося без по­
яснень. Зв’язок із концепцією руського народу С язика) було таким чином
затушовано, що дало змогу розуміти цей фраґмент як згадку про руські
землі тільки в межах Великого князівства Литовського. Пасаж про великих
князів московських, тверських і рязанських, а також про Новгородську і
Псковську республіки, які начебто служать Вітовтові, з тексту «Похвали»
не зникли, але їх переставили поряд зі згадками про правителів «земли
Молдовьскыи и Басарабьския» та Болгарії (в іншому списку - «Чеськоє ко-
рольство»), які тільки віддають Вітовтові шану59. Себто «іншу Русь» було
вилучено з переліку етнолінґвістичних родичів литовської Русі і додано до
переліку православних князівств, що, можливо, відображало зміни у став­
ленні литовських руських книжників до руського та православного світу
за межами їхньої батьківщини. Робити висновки з текстуальних правок у
цьому документі слід обережно, адже його виправляли в часи, коли етніч­
на та релігійна ідентичності міцно перепліталися, і «Русь» часто означала
«православ’я», але й зовсім їх ігнорувати небезпечно.
На цьому справа не закінчується. Від 1440-х років литовські літопис­
ці почали називати руські терит орії Великого князівства «всією Руською
землею», а жителів північно-східної Русі називали «московитами»60.
Судячи з так званого «Волинського короткого літопису» (перша половина
XVI століття), який містить сюжет про битву під Оршею (1514) між мос­
ковським і литовсько-руським військом та панегірик князю Костянтину
Івановичу Острозькому, який командував військом Великого князівства,
книжники литовської Русі не розглядали жителів Русі північно-східної
ні як одноплемінників-русинів, ні як одновірців. Автор панегірика вва­
жав, що війну спровокував великий князь московський Василій Іванович,
якого жадібність («ненасытная утроба лихоимъниа») спонукала вдерти­
ся у вотчину Зиґмунта І, польського короля, великого князя литовського
і руського, - саме так, відповідно до поширеної практики, називає його
панегірист. Згідно з літописом, у битві зійшлися литовці, яких позначено
словом «русь», і люди великого князя московського, названі москвичами.
Кілька разів Велике князівство названо Великим князівством Литовським
і Руським, а волинські загони Острозького - «вдатными и храбрыми вой
59 Серед змін у тексті «Похвали» великого князя московського згадано окремо від решти
руських великих князів, серед Вітовтових друзів, а не васалів (див.: ПСРЛ, т. 35, с. 58-59).
60 Марзалюк, Людзі дауняй Беларусі, с. 52 ~ 53 •
118