Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 135

Межі Русі
тогочасних руських літературних творах «отечество» сливе не трапляється:
важливість цього запозичення книжники на Русі ще не встигли оцінити.
Відчуження двох Русей поглиблювалось через дедалі гостріше супер­
ництво Вільни та Москви за «збирання» руських земель. Про зміни, що
відбулися впродовж XV століття в уявленнях православних книжників про
місце литовської Русі у світі, показово говорить історія тексту «Похвала
в. кн. Вітовту», написаного в колі єпископа смоленського та митропо­
лита литовського Герасима, уродженця Москви. Найдавніший список
«Похвали» міститься у складі манускрипту, що його замовив Герасим у
1428 році. Там автор «Похвали» зобразив Вітовта не лише як правителя
Великого князівства Литовського і Руського (не розрізняючи їх, на відміну
від «Хроніки Великого князівства Литовського та Жомойтського»), а й як
сюзерена групи інших великих князівств, що їх автор називає «вся Руськая
земля». Що він мав на увазі під цим поняттям, стає ясно з наступного паса­
жу, в якому великі князі московські, тверські й рязанські, а також Новгород
і Псков - це правителі та держави, що «служаху» Вітовту. Автор «Похвали»
також характеризує ці держави як належні до руського народу («языка»):
«...И спроста рещи - весь Русьский языкъ - честь и дары подаваху єму», -
писав анонімний автор57. Отже, за автором «Похвали», «вся Руськая зем­
ля» означала руський народ і охоплювала (як виглядає, крім руських зе­
мель Великого князівства Литовського) руські князівства і республіки на
північний схід від Великого князівства. Такі погляди мала людина, близь­
ка до народженого в Москві Герасима, церковного ієрарха, якому судилося
стати і близьким соратником, і жертвою Свидриґайла, уявного «великого
князя руського». На середину XV століття «Похвала» ввійшла до складу
«Хроніки Великого князівства Литовського», впродовж XV-XVI століть
кілька разів редагованої58.
Текст «Похвали» також було істотно перероблено, що дає нам нагоду
проаналізувати, як мінялася свідомість руських книжників після 1428 року,
коли з’явився перший варіянт тексту. Одна з найцікавіших змін, прямо
пов’язана з предметом нашого аналізу, - це вилучення з тексту «Похвали»
пасажа про руських великих князів, які служили Вітовту, та згадки про
57 Див. уривки з варіянта «Похвали» (1428): Грушевський, Історія української літератури,
т. V, с. 188-190, а також: «Похвала в. кн. Витовту. Кілька уваг про склад найдавнішої русько-
литовської літописі», у його ж, Твори у 50 томах, т. V, с. 50-65; пор. «Похвала Витовту»,
ПСРЛ, т. 17, Западнорусские летописи, Москва, 1907, ствп. 417-420 (репринт із новою пе­
редмовою Б. М. Клосса: Москва, 2008).
58 Про текстологію «Похвали» див.: Сушицький, Західно-руські літописи, т. 2, с. 292-305.
117