Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 134

3. Під литовським шатром
небуття - на території колишньої Київської Русі прискорилося формуван­
ня різних релігійних культур і лояльностей.
Київ опинився в одній частині розділеної митрополії, Москва, фак­
тична катедра «митрополита всієї Русі», - в другій. Згадка про Київ то
з’являлася у титулі московського митрополита Іони, то зникала; врешті-
решт 1461 року він став просто «митрополитом усієї Русі». Можливо, це
була реакція на приїзд у Велике князівство Литовське Григорія Болгарина,
який використовував титул «митрополит київський і всієї Русі». Хоч Іона
і не вживав більше «Київ» у своєму титулі, він не збирався міняти «всю
Русь» на «Велику Русь». Здатність і бажання церковних лідерів прила­
штовуватися і визнавати нові реалії мала свої межі. Григорій Болгарин та­
кож не відмовлявся від іменування «митрополитом усієї Русі» на користь
Литовської Русі чи Малої Русі. Обидва митрополити принаймні теоретично
претендували на юрисдикцію над цілою територією розколотої руської ми­
трополії. До певної міри вони надали приклад світській владі - великим
князям литовським і великим князям московським, які наприкінці XV - на
початку XVI століття запекло змагалися за руські землі, перетягуючи між
собою володіння.
Межі Русі
Поділ православної Русі на дві митрополії, який у другій по­
ловині XV століття став незворотним, міг лише закріпити спосіб мислення,
вперше оприявнений 1415 року, коли православні ієрархи Польщі та Литви
вибрали Григорія Цамблака митрополитом свого «отечества». Вжите в
листі собору поняття стосувалося сучасних українських і білоруських зе­
мель (разом зі Смоленськом). Цей епізод можна вважати одним із перших
проявів польсько-литовської руської ідентичности, протиставленої іден­
тичності монгольської Русі55. Трансформація об’єкта лояльносте - від кня­
зівської вотчини до спільного отечества - могла стати вирішальним кро­
ком до формування нової протонаціональної ідентичности. Цей термін (в
його новому, не князівсько-вотчинному значенні) ймовірно запропонував
сам Цамблак. У сенсі «батьківщина» його вперше вжито в руських текстах,
створених у колі болгарських учнів митрополита Кипріяна, які вживали
слово отечество на означення рідних місць митрополита в Болгарії56. В
55 Див.: Русина, Україна під татарами і Литвою, с. 213-215.
56 Про вживання терміна отечество в середньовічні та ранньомодерні часи див.: Колесов,
Мир человека в слове древней Руси, с. 242-246.
116