Розкол руської церкви
Ольґердович, згодом навіть наполягав на своєму історичному праві номінувати митрополитів. Напевно, саме у відповідь на ці події у Великому князівстві константинопольський патріярх додав Київ у титул наступного митрополита всієї Русі- московського кандидата Алексія. Як і попередники, Алексій жив у Москві, але тепер носив титул митрополита київського. Ця практика виглядала дивно й, очевидно, Москві не подобалася: за наявними даними, Алексій волів не використовувати повний титул. Але Константинополь наполягав, і відомо, що Алєксіїв наступник митрополит Пімєн поєднував у титулі « Київ » і « Велику Русь »( не « всю Русь »): « митрополит київський і Великої Русі ». Новий титул засвідчував фактичний поділ митрополії всієї Русі48.
Можливо, Константинополь застерігав титул « митрополит київський і всієї Русі » для кандидата, з яким погодиться і Москва, і Вільна. Константинопольські патріярхи намагалися не допустити дроблення митрополії, адже місцеві князі могли легко урвати церковні зв’ язки з Константинополем, як це сталося в Болгарії у XII столітті, а згодом у Сербії у XV. Ще більше непокоїла їх загроза того, що нові митрополії, створені за наполяганням польських або литовських правителів, укладуть союз із Римом. Тому патріярхи дослухалися до прохань і подарунків Москви. Зазвичай вони погоджувалися на створення нових митрополій, якщо тільки не залишалося інакшого способу вдовольнити непоступливих князів, і намагалися за першої-ліпшої нагоди відновити єдність руської церкви49. Від 1354 року литовська Русь підпорядковувалася митрополитові Роману, якого висвятили в Константинополі. Але київський князь не визнав повноважень Романа, тому той мусив улаштувати митрополичу катедру в Новогрудку. 1375 року Романового наступника Кипріяна висвятили на катедру з титулом « митрополит київський і литовський », але згодом почали називати « митрополитом Малої Русі і Литви ». На відміну від попередника, йому вдалося посісти катедру в Києві. Він також заручився підтримкою і Вітовта в Литві, і Васілія І в Московії. Кипріян завадив константинопольському патріярхові висвятити нового митрополита галицького( цю катедру відновили 1371 року за наполяганням польського короля Казимира IV,
48Русина, Україна під татарами і Литвою, с. 208-210; Г. М. Прохоров, Русь и Византия в эпоху Куликовской битви. Повесть о Митяе, 2-ге вид., С.-Петербург, 2000, с. 242-244. 49Щодо мотивів промосковської політики Константинополя див.: Ihor Sevcenko, « The Policy of the Byzantine Patriarchate in Eastern Europe in the Fourteenth Century », у його ж: Ukraine between East and West, c. 69-91( укр. пер.: Ігор Шевченко, « Політика візантійського патріархату у Східній Європі в XIV столітті », у його ж: Україна між Сходом і Заходом, с. 75-98).
113