З- Під литовським шатром
Розкол руської церкви
Дезінтеґрація колись єдиної держави та спільної релігійної ідентичности проявилася в юрисдикційній історії руської церкви й офіційному титулі її первосвящеників. Як уже згадано в першому розділі, вони спершу мали титул « митрополит Русі »- рідкісний виняток із візантійської практики називати єпископів відповідно до міста, де ті сиділи. В перебігу політичного роздроблення київської держави у другій половині XII століття очільник церкви, який посідав Київ, дістав титул « митрополита всієї Русі ». Хоча це поняття стосувалося не території, а народу, зміна титулу свідчила про те, що влада митрополита охоплювала всі землі держави Рюриковичів. Однак монгольська навала і подальший розпад держави вплинули також на стан церкви, спричинивши зміни у церковній юрисдикції і митрополичих титулах. До цих змін штовхала політика галицько-волинських правителів, литовських і московських великих князів, які змагалися за контроль над колись єдиною митрополією. Коли в 1299 році з Києва у північно-східну Русь виїхав митрополит Максим, а за кілька років постала Галицька митрополія, вона офіційно називалася митрополією Малої Русі. Цей термін, про що вже йшлося46, вживано в титулі останнього галицького князя Юрія II( 1325-1340), який іноді називав себе Dux totius Russiae Minoris. Близько 1317 року великі князі литовські теж заснували свою митрополію. Це зазвичай уважають спробою Ґедиміна встановити владу над своїми православними підданцями й ізолювати їх від іноземного впливу митрополій усієї Русі та Малої Русі47.
Всупереч загальним уявленням, місто Київ не фігурувало в титулі руських митрополитів до середини XIV століття. Це нововведення стало результатом жорсткої боротьби Москви та Вільна за контроль над митрополією всієї Русі. Київ у титулі митрополита всієї Русі вперше з’ являється у документах, складених у Константинополі 1354 року. Можливо, це наслідок обіцянки великого князя литовського Ольґерда перейти у православ’ я, якщо митрополича катедра повернеться з Москви у Київ. Це може бути пов’ язано і з намаганням київської еліти демонструвати свою опозиційність Ольґерду і грати незалежну роль у церковній політиці. Кияни, зокрема, запросили до себе митрополита Теодорита, висвяченого в Болгарії і не визнаного Константинополем. Один із київських князів, Володимир
46Див. другий розділ цієї книжки. 47 Див.: Rowell, Lithuania Ascending, с. 151-161.
112